Коміки: Японія

Хаймото

24.5K підписників

Kinichi Hagimoto, японський комікс виконавець, працює на сцені, виступає в якості емсея, і контролює аматорський бейсболський загін Ibaraki Golden Golds, який належить до японської бейсболської асоціації.

Ісао

17K підписників

Itsuji Itao працює як японська комедія і актор. Він працює з дуетом 130R і був колись частиною програми City‐produced. Він часто перетворюється на сегменти кабачків.

Хіроюкі Коборі

10.3K підписників

Дует манзаї «Nicho Kenjuu», пов’язаний з Yoshimoto Kogyo, було сформовано у червні 1993 року та вперше з’явилося як 12-й клас студентів Школи NSC Осака. Їхній загальний псевдонім – «Nichoken». Вони були обрані у фіналі Grand Prix M-1 2003 та Nissin Foods 2014 THE MANZAI. Офіційне написання їхніх імен – «2chō Kengun», англійськими літерами, а не ієрогліфами «Nichō Kengun».

Ісая Морище

1 550 підписників

Ісая Морішж, японська іспанська і комічна, народилася в Хіракаті, Осака. Після завершення навчання в Університеті Текано Середня Школа він пішов на Веда. У Манчукуо вперше взяли участь актори, пізніше вступаючи до НХК. Його розбиття в кіно вийшла через рядок «Президент компанії» (Шахо) та серії «Station Front» (Ekimae) виробництва Toho. По закінченню своєї кар’єри він виконав майже 250 кіно, простягаючи як сучасні налаштування, так і джидажкі період штук. На театральній дошці він заслужив визнанням Тевії в японському стилі Fiddler на даху. Також в численних телевізійних драматичних програмах і спеціальних програмах У 1975 році він став непристойним гостем на виставці Tetsuko. Він служив протягом багатьох років, як голова Японія в 1991 році імператор віддав йому з наказом культури.

Кітано Такесі

Такеші Кітано, також відомий як Біт Такеші (народився 北野武), — японський розважальник із різноманітною кар’єрою, що охоплює комедію, акторську майстерність, телебачення та кіно. Він народився 18 січня 1947 року в районі Ітабаші, Токіо, і виріс в районі Адачі, Токіо. Його батько, Кікуджіро Кітано, був художником, а мати звалася Сакі Кітано. Кітано відвідував декілька шкіл, зокрема початкову школу Умедзіма №1, четверту середню школу та Токійську муніципальну старшу школу Ітабаші. Він коротко вивчав механічне інженерне мистецтво в Університеті Мейдзі, але покинув його у віці 19 років. До досягнення слави він займався різними роботами, зокрема працював оператором ліфта в стріп-клубі Асакуса Франс-за, продавцем солодощів та підсобним робітником на будівельному майданчику. Комічна подорож Кітано розпочалася по-справжньому в 1973 році, коли він утворив комедійний дует Two Beat з Кійоші Канеко (Біт Кійоші). Two Beat швидко здобули популярність під час комедійного буму на початку 1980-х років, за що були відомі своїм сатиричним і гостромовним чорним гумором, який часто торкався соціальних проблем. Вони з'являлися в телепрограмах, таких як THE MANZAI та Ore-tachi Hyōkinzoku . Його вважають одним з “Великої трійки комедії” Японії разом з Хітоші Мацусімою та Таморі. Кітано також вів популярне ігрове шоу Takeshi's Castle з 1986 по 1990 рік, яке досягло пікового рейтингу переглядів 24,7% і пізніше транслювалося у США під назвою Most Extreme Elimination Challenge . Окрім комедії, Кітано перейшов до акторства та режисури. Він знявся у фільмі Наґіси Ошіми З Різдвом, містер Лоуренс у 1983 році. Свій режисерський дебют він здійснив у 1989 році з фільмом Поліцейський-бунтівник , і продовжував писати та знімати фільми. У 1997 році він отримав престижну Золоту Леву на Венеційському кінофестивалі за фільм Хана-бі . Кітано завершив свою кримінальну трилогію Розлючений у жовтні 2017 року з фільмом Розлючений: Кода . Протягом своєї кар’єри він був удостоєний численних нагород, включаючи французький Орден мистецтв і літератури (Командор) у 2010 році, Почесний легіон (Офіцер) у 2016 році та Орден Східнячого сонця з променями у 2018 році. Він був одружений з Мічі Накаморі з 1980 року до їхнього розлучення у 2019 році.

Кенічі Еномото

Японський комік, актор і співак Енокен (エノケン), народжений 11 жовтня 1904 року в районі Аояма Токіо, був широко відомий по всій Японії. Його ім’я при народженні було Еномото Кеніті. Він розпочав свою кар'єру на сцені в Асакуса у 1920-х роках, спочатку як хлоровий у опері «Кармен» у березні 1922 року в залі Кінрю. З 1919 року він був учнем актора Яґіута Садаічі в «Konishi Grand Opera». Його батьки володіли крамницею рисових крекерів, і спонтанний випадок з їжею рисових зерен як мавпа близько 1923 року призвів до того, що він вирішив займатися комедією. Енокенів свій комедійний стиль поєднував спів, танці, акробатику та імпровізацію. Він значно вплинув на токійський театр до Другої світової війни завдяки своїм сценам, виступам по радіо та ролям у фільмах. Після Великого землетрусу Канто в 1923 році він змінив фокус на комедійний театр і виконував комедійні сценки з друзями в Кіото. У 1929 році він приєднався до трупи «Casino Folies», здобувши популярність завдяки своєму швидкому та безглуздому гумору, і того ж року ненадовго заснував «Casino-Fourlee». У 1930 році він заснував власну трупу «Enoken Gekidan». У 1934 році він зіграв у «Enoken no Seishun Suikoden» , знятому Каджіро Ямамото, здобувши національну популярність, а пізніше з’явився у першому звуковому фільмі, «Enoken no Seishun Suito-den» (1940). Він співпрацював з режисерами Каджіро Ямамото, Нобуо Накагава та Акірою Куросавою над фільмами, зокрема знявшись у фільмі Куросави «Тигровий хвіст». Його енергійні рухи на сцені були візитною карткою його виступів. Енокен продовжував бути популярним комедійним актором протягом періодів до та після Другої світової війни, часто знімаючись у історичних драмах та фільмах про самурайів, пародіюючи японських історичних діячів, таких як Кондо Ісамі та Сакамото Рьома. Він також з’являвся в інших помітних фільмах, таких як & Енокен но Чаккарі Кінта , & Енокен но Хоккай-бо , та & Сон Гоку . Він записав багато пісень для Polydor, виконуючи популярні джазові композиції та іноземні мелодії зі зміненими словами. Його вважали "Королем комедії", а його епоху часто називали 'Енокен-Рюпа' разом з Кокава Рюпа. У 1960 році він отримав Медаль Пурпурової стрічки. На жаль, некроз правої ноги в 1950-х роках призвів до ампутації та обмежив його кар’єру, хоча він повернувся на сцену в Шінджуку Кома Театрі в 1963 році з протезом ноги. Він помер 7 січня 1970 року від печінкової недостатності у віці 65 років після інсульту, спричиненого шахрайством під час туру Тайванем. Його внесок у японські розваги збережено в архівах NHK.

Кугада

・Координатор ・Комедійна дошка Відкриття так званих хлопчиків розваги Home Close Home Home Home Home Home Домашнє Знайте і красиве небо Закрити будинки JAPANESE Головна Парент Останні повідомлення 浜у Головна Головна Будинок Довоєнний Yoshimoto центр Закрити Домашні будинки Домашні будинки Домашні будинки

Макото Фюзіта

Макото Фюзіта, ім'я якого був Макото Харда, був японським актором. Народився у Токіоському районі Ікебукуро, сина німого-фільму Рінтаро Фуджима, а також почав працювати як приїжджий в 1952 році.

Масакі Сакай

Масакі Сакай, відомий розважальний агент з Токіо, відсвяткував по Японії. Для англомовних глядачів він визнаний провідним актором в серіалі «Монке».

Пінко Ідзумі

Пінко Ізумі, також відома як ピンクイズミ на комедійних вебсайтах, — японська акторка та співачка, яка народилася 11 вересня 1947 року в Ніхонбаші, Токіо, під ім’ям Сайо Такемото. Вона відвідувала Токійську муніципальну початкову школу Хігаші-Шінагава №2 та Шінагавську муніципальну середню школу Хіно, перш ніж покинути Японо-музичну школу в 1966 році. Її кар’єра розпочалася як кайо енкаґакуша (артистка пісень і розмов) під псевдонімом Марі Місака, під керівництвом Макото Макі. Цей період включав роботу в кабаре-клубах, де вона зіткнулася з важкими умовами, зокрема з домаганнями та насмішками аудиторії. Перехід Ізумі на телебачення відбувся у 1975 році, коли її кумедний манера мовлення призвела до ролі репортера в програмі Television Sanmen Kiji Weekender , що спонукало змінити ім’я на Pinko Izumi. Її перше репортаж було присвячено спостереженню за сексуальною поведінкою свиней, і вона швидко здобула популярність, що призвело до запрошень у телевізійні драми від режисера TBS Нобуічі Каміката. Вона дебютувала як акторка того ж року з Kobe International Gang та зіграла головну роль у своїй першій драмі, Hanafubuki Hashigo Kazoku . У 1977 році вона випустила свій дебютний сингл “Airen Chō” (Меланхолійна метелиця), який досяг помірного успіху, зайнявши 37 місце в чартах Oricon та продавши 109 000 копій. Вона висловила давнє бажання з’явитися в NHK Kohaku Uta Gassen , і зрештою досягла цієї мети у 2014 році. Кар'єра Пінко Ізумі охоплювала десятиліття та включала різні ролі в телебаченні, кіно та на сцені. Вона особливо відома своєю роллю Фудзі в історичній драмі NHK «Ошін» (1983–1984 рр.), за яку отримала значну похвалу. Після схвалення від сценариста «Ошина» вона часто знімалася в роботах Брідди Сугіти. Вона зіграла головні ролі у фільмах «Санґа Мою» (1984), «Іночі» (1986) та «Онна Тайкокі» (1981) в ролі Асахі но ката. З 1990 року вона є постійною участницею серіалу «Ватáру Сéкен ва Онi Бакáрі», де грає Коджімá Сацукі. Вона також знімалася в серіалі «Онна то Ай то Містері» з 2001 року до сьогодні та зіграла Канеко Акіко у фільмі «Blackjack ni Yoroshiku» (2003) та Като Кімie у фільмі «Misora Hibari Tanjo Monogatari» (2005). Вона знялася у фільмі «Старий автомобіль» (2023) і запланована участь у фільмі «Zagin de Shisu!» (2024). У 1989 році вона вийшла заміж за гастроентеролога Мотое Кабемото. Її внесок у японський розважальний бізнес було визнано у 2019 році, коли їй було вручено нагороду Комісара з питань культури та Орден Сонця, 4-й клас, золоті промені з розетою.

Тоні Тані

Тоні Тані, народився як Ōtani Shōtarō в Токіо 14 жовтня 1917 року, був японським розважальником, який переважно активно працював у 1950-х роках. Місце його народження є предметом суперечок між Японським мостом Комачомачі та Гінзою, але пізніше він відвідував Токійську префектурну третю середню школу в 1931 році, перш ніж покинути її в 1933 році. З 1938 по 1940 рік він служив у Імператорській японській армії. Під час союзницької окупації Тані працював на окупаційні сили та Американський Червоний Хрест, керуючи шоу та організовуючи японських артистів. Тані здобув популярність на початку 1950-х років як ведучий на джазових концертах. Його сценичний образ був театральним та енергійним, поєднуючи архаїчну мову з крилатими фразами та піджин-англійською, часто згадуваною як «Тоні-англіш» або «Тоні-нгліш». Він використовував андрогінні окуляри, тоненьку вусату, гладкі костюми та перуку для створення свого неповторного вигляду, і прославився тим, що називав себе «Номер один найкрасивіший хлопчик». Його сатира зосереджувалася на американських ідеях щодо японців, а також на впливі окупації США на японську культуру; джазові виступи та наслідування американському стилю були ним висміювалися. Унікальний стиль Тані включав використання соробану (японського абака) як ритмічного інструменту, висміюючи повоєнний економічний фокус Японії. Він також використовував фрази на кшталт «саізан-су», «оконба», «катей но дзізььо» та «бакка джа накаро ка». У першій половині 1950-х років Тані переживав пік своєї професійної кар’єри, виступаючи ведучим радіопрограм та в танцювальних закладах. З 1962 року він здобув ширше визнання як ведучий телешоу «Abeok Kyōgassen». Однак значна зміна відбулася в 1955 році після викрадення його старшого сина, що призвело до зниження його популярності. Соціальні критики розглядали його як символ американської «колонізації», і деякі глядачі почали критикувати його насмішкуватий стиль. Незважаючи на це, він намагався відродити свою кар’єру у наступні роки, відновивши сценічну діяльність у 1986 році за планом Йонгу Сосуке. У 1987 році Еїчі Отакі випустив альбом This is Mr. Tony Tani , що містив його гумористичні музичні записи. Тані помер 16 липня 1987 року, залишивши по собі спадок, який включає вплив на творця манги Фуджіо Акацуку, який створив персонажа Іями на його основі, та надихнув персонажа в епізоді Pokémon 2011 року.

Френкі Сакай

Френкі Сакай, справжнє ім'я Масатоші Сакай, народився 13 лютого 1929 року в місті Кагошіма, префектура Кагошіма, був японським коміком, актором і музикантом. Він навчався в Університеті Кейо, закінчивши юридичний факультет, і ділив студентські роки з однокурсниками Шоїчі Козава та Такео Като. Під час навчання в університеті він грав на барабанах у гурті 'Six Lemons' на базах американських військових, починаючи з 1946 року. Сакай прийняв ім’я ‘Frankie’, щоб краще спілкуватися з аудиторією, і в 1954 році сформував гурт 'Frankie Sakai and City Slickers', виконуючи пародійну музику, натхненну Спіком Джонсом. Під час окупації Японії Сакаї розпочав свою кар'єру, розважаючи аудиторію музикою та комедією в американських армійських таборах. Він перейшов до акторської гри після зустрічі з Бунсаку Банджо, знімаючись у фільмових комедіях, таких як Макуто Таййо Ден (1957) та серії Шачо і Екімае . Його гра у Макуто Таййо Ден принесла йому премію «Блакитний стрічковий» за найкращу чоловічу роль у 1957 році. Він здобув репутацію майстра комедії з гумористичними падіннями, але пізніше розширив свій діапазон, включивши до нього більш емоційні ролі. Сакаї також брав участь у балетній виставі як дублер у 1946 році. Він знімався в різних жанрах, включаючи соціально-проблемні драми, такі як Ваташі ва Кай ні Нарітай , та фільми про кайдзю, Мосура . Творчість Френкі Сакаї охоплювала не лише комедію та кіно. Він виступав у мюзиклах, таких як Kimi mo shusse ga dekiru , та знімався в серйозних драмах, наприклад, I Want to Be a Shellfish . Американська публіка пам’ятає його за роллю лорда Ябу у телевізійній постановці Shōgun (1980-ті), а також за ролями Токуґави Ієясу у Onna Taikōki (1981) та Наґасакі Енкі у Taiheiki (1991). Він також виявив глибокий інтерес до традиційного японського мистецтва, зокрема гравюр укійо-е, збираючи їх та створивши фільм Sharaku (1995), яким він керував, був співавтором і зіграв головну роль. Сакаї викладав театр в Осакському художньому університеті з 1967 року та став професором у 1974 році. У 1994 році він отримав Медаль з пурпуровою стрічкою за свої заслуги. Френкі Сакаї помер 10 червня 1996 року через печінкову недостатність.