Девід Марсаїс ( народився 4 квітня 1984 в Рамбукілті) працює у Франції як актор, гуморист, сценарист і продюсер. Grégoire Ludig, щоб сформувати дивний duo Palmashow.
Деніс Марешаль — французький стендап-комік та актор, народився в Ліоні 29 листопада 1969 року. У віці 21 року, у 1990 році, він прагнув стати актором. У 24 роки він переїхав з Ліона до Парижа, щоб реалізувати цю кар'єру, та відвідував акторську школу Кур Флорен за два роки. У 1997 році він та Фурне виграли на шоу «Graines de star», перемогши Жана Дюжардіна. Незабаром після цього вони з’явилися в шоу Філіппа Буварда «Bouvard du Rire», а Тьєррі Ардіссон запросив його взяти участь у програмі «Vue sur la mer» в ролі бармена. Між 1997 та 1999 роками Марешаль приєднався до «Bande du Carré Blanc» у кабаре «Carré Blanc», знімаючись у шоу, таких як «Soirée d’Enfer», «Graines de star», «Demandez le Programme» та «Vivement dimanche». Він також брав участь у премії Колюша в Монружі. Марешаль продовжував будувати свою кар’єру, зайнявши друге місце на конкурсі «Coups d’Humour» у 2000 році після Максима, та вигравши конкурс у 2001 році, що призвело до контракту з Glem. У 2005 році він зіграв Нарзеса в телесеріалі «Kaamelott» і створив свій перший сольний виступ «J’dis franchement». Потім він представив «Denis Maréchal passe la seconde» у 2007 році та створив десяток гумористичних скетчів під назвою «Gym Comic». У 2008 році він знявся у фільмі «La Personne aux deux personnes». З липня 2010 року він часто з’являється в ігровій шоу-програмі «Mot de passe». Він виступав у «Denis Maréchal joue!», режисером якого була Флоренс Форесті, у 2012 році. Також він знімається у телефільмі «Les Fantômes des Saintes» 2024 року та озвучував шоу, такі як «Battlebots: Le Choc des robots» (2022) та «Transformers: EarthSpark» (2023).
Домінік Фаруг'я, народився 2 вересня 1962 року у Віші, Франція, є багатогранним французьким творчим працівником. Він виступає як актор, кінорежисер, сценарист, продюсер, гуморист та комік. Його родинне походження відображає різноманітне коріння, включаючи єврейське піє-нуар та мальтійське походження; його батьки, які покинули Алжир після здобуття ним незалежності у 1962 році, оселилися у Віші. Вони керували баром-рестораном під назвою «Le Verdier», а його батько працював керівником оркестру у казино Віші. Повне ім'я Домініка Фаруг'ї – Домінік Спиридіон Лев Фаруг'я. З 1986 по 1992 рік "Les Nuls" були активними, значно впливаючи на французьку комедію. Він писав для телесеріалу "Objective: nul" у 1987 році, за що отримав нагороду 7 d'Or. У цей період він ненадовго вів пародійний прогноз погоди в програмі "Nulle part ailleurs" з 1987 по 1988 рік і випадково з’явився як актор в епізоді "Objective: nul" через відсутність актора. Телевізійний спеціальний показ "TVN 595" у 1988 році також отримав 7 d'Or. Він заснував виробничу компанію RF2K разом з Олів’є Граньє та у 1997 році створив телеканал Comédie! Був генеральним директором і президентом з квітня 2002 року по лютий 2003 року. Він зняв фільм «Місто страху» у 1994 році, який зацікавив 2,2 мільйони глядачів у Франції. До його режисерського доробку входять «Дельфін 1, Іван 0» (1996), «Любов краще вдвох» (2010), «Біс» (2015), «Повернення до 17» (2015) та «Під одним дахом» (2017). Наразі він очолює Shine Fiction разом з Гійом Туре як головний операційний директор, зосереджуючись на виробництві високоякісних серіалів для французьких мовників і глобальних потокових платформ.
Французький артист Шарль Арманд Менар, який використовував сценічне ім'я Дранем, був виконавцем комічних пісень, артистом у мюзик-холах та на сцені, а також актором у фільмах. Він народився в 10-му окрузі Парижа 23 травня 1869 року і помер у 7-му окрузі Парижа 13 жовтня 1935 року. Його батько був майстром-ювеліром, і Дранем вивчив цю професію у нього. Він обрав сценічне ім'я Дранем як анаграмму імені Менар. Дранем розпочав свою кар'єру як учень ювеліра, перш ніж заглибитися в розваги. Спочатку він коротко працював продавцем ременів та продавцем ортопедичних інструментів. Свою аматорську сценичну кар’єру він започаткував у Ла Верріє у вересні 1890 року. Його професійний дебют відбувся 24 березня 1894 року в Електричному Концерті. З 1895 року він виступав з Феліксом Майолем та Максом Дірлі у «Концерті Парізьєн». Приблизно у 1896 році він розробив свій фірмовий костюм: маленьку куртку, смугасті штани, величезні туфлі та капелюх, а також грим на обличчі. Він став провідним виконавцем музичного театру, відомим своїм комічним абсурдистським жанром. Дранемівська комедійна вокальна програма завоювала йому вірну аудиторію та принесла багатство. Він знявся в численних фільмах, зокрема у «Bonsoir m'sieurs dames» (1902) та декількох мовчазних короткометражках режисера Фердинанда Зеки, таких як «Le salut de Dranem» (1901). Еліс Ґі зняла одинадцять перших звукових фільмів, відомих як «Phonoscènes», за участю Дранем для Gaumont у 1905 році. Його гумор був невідповідним і часто ризикованим, а пісні, такі як «Le Fils d'un gniaf», здобули велику популярність. Придбавши Château de Ris у 1910 році, він згодом створив благодійну організацію для допомоги старіючим артистам; будинок для літніх людей було урочисто відкрито президентом Армандом Фалльєром у 1911 році. Фонд Дранем проіснував до 2000 року, а тепер ця територія є державним будинком для літніх людей. Він знімався в оперетах, театральних постановках та фільмах, зокрема у «La fille de Madame Angot» (1918) в Паризькій опері-комік та «Les brigands» (1931). У 1910 році Дранем також брав участь у постановці п’єси Мольєра «Le Médecin malgré lui» в театрі l'Odéon. У 1923 році він був нагороджений званням Chevalier de la Légion d'Honneur, а в 1935 році – званням Officier. Шато де Рі-Оранжі слугує останнім місцем спочинку Дранемівського. Під час Першої світової війни Дранем виступав перед військами та пораненими солдатами, з’являючись у шпиталях. Він також знімався разом із Морісом Шевалье у фільмі «Là-Haut». Фільм «Le Ménage Dranem» (Домогосподарство Дранема), знятий компанією Pathé, зображує зміну традиційних гендерних ролей, де дружина зловживає чоловіком. Він зробив численні радіовиступи та зіграв головні ролі у дюжині фільмів між 1919 та 1935 роками. Помер 13 жовтня 1935 року в клініці «Alma» в Парижі, досягнувши віку 66 років.
Дідьє Бенюро — французький гуморист та актор, народився 28 жовтня 1956 року в Курбевуа, західному передмісті Парижа. Його музичний шлях розпочався у віці 15 років із захопленням гітарою, що призвело до створення акустичного гурту під назвою «Quasifolklo» у 1975 році. Цей гурт здобув визнання, коли виграв медаль на телешоу, яке вів Патріс Лафон. Після цього з 1977 по 1978 рік він проходив військову службу. Після служби в армії Бенюро почав шукати можливості для виступів, працюючи розважальником на MSC de Villeneuve-la-Garenne, а також займаючи посади вожатого в літньому таборі та контролера шкільної їдальні. У 1979 році він відвідував акторські курси в Villeneuve-la-Garenne MSC. З 1981 по 1984 рік знімався у другорядних ролях у фільмах і телешоу. У 1985 році вперше виступив у Petit Théâtre de Bouvard зі своїми невротичними персонажами. У 1986 році він співпрацював з Муріель Робен для співавторства п’єси під назвою «МАМО або дай мені свою білизну, інакше я запущу пральну машину!». Кар'єра Бенюра отримала поштовх з його першої сольної вистави «Нарешті Бенюро» у 1988 році. Згодом він з’явився у фільмі Бертрана Бліє «Занадто гарна для тебе» після того, як представив Бліє відеозапис свого шоу. Між 1990 та 2000 роками він зіграв другорядні ролі в кількох фільмах, зокрема у «Палац Рояль!». У 1993 році він розпочав свою другу сольну виставу під керівництвом Дьйодонне та познайомився з Домінік Шампет’є, яка стала його частим співпрацівником. У 1998 році він випустив короткометражний фільм «Занзібар». З 1997 по 1999 рік він виступав зі своєю третьою сольною виставою в кафе «Café de la Gare» та «Comédie Caumartin». Він знявся у численних роботах, що охоплюють комедію, романтику та телесеріали, взявши участь у понад 60 постановках до 2008 року. Критики відзначили його вистави, і в 2007 році він отримав Великий приз за чорний гумор за свою виставу «Бобо», яка у 2009 році отримала нагороду SACD за найкращу сольну виставу. Він зіграв Жільберта в телесеріалі «Scènes de ménages» з 23 січня 2023 року, але покинув шоу в червні 2024 року через конфлікти розкладу.
Дідьє Порте — французький комік, радіоведучий, журналіст і гуморист, який народився 29 січня 1958 року в Комп’єн. Зараз йому 68 років. Його батьки — французи та мають коріння у Франції на багато поколінь. Порте здобув ступінь економіста в Університеті Париж-X Нантерр у 1980 році. Він описує себе як «журналіста де комплеман» (додаткового журналіста), а не просто розважальника. Порте розпочав свою кар’єру журналіста у 1984 році в газеті La Dépêche du Midi, а згодом співпрацював з різними ЗМІ, зокрема з Le Matin de Paris, L’Étudiant, Canal 102, TSF 93, RMC, RFM, Europe 2 та Ouï FM. З 1984 по 1992 рік він працював репортером-режисером у програмі 'Culture Pub' на телеканалі M6. Він також був співавтором програми 'La Nuit de la connerie' з Анн Маньєн на Canal+ та книги 'Le Grand Livre de la connerie' з Вільямом Реймондом. Його робота включала внески до програм, таких як 'Les Lois de la jungle', 'Éconoclaste', 'Tutti frutti', 'Comme au cinéma' та 'Héros vinaigrette'. Кар’єра Дідьє Порте включає регулярні колонки на France Inter, починаючи з 1993 року з ‘Zappinge’ та продовжуючи через шоу, такі як ‘Zoom’, ‘Audimatraquage’, ‘Rien à cirer’, ‘Les P’tits Déj’s’, ‘Changement de direction’, ‘Rien à voir’ та ‘Le Fou du roi’. Він зіткнувся з кількома позовами про наклеп через свої коментарі. Дебютував як виконавець одноосібного шоу у 1998 році з L'Ami des vedettes , за яким послідували інші шоу, включаючи Entracte manqué , Didier Porte joue et gagne à être connu , Didier Porte aime les gens та Didier Porte fait rire les masses . З 2013 року він виступає з Didier Porte à droite! Він пародіює Ніколя Саркозі та його адміністрацію і відомий своєю ‘безжальною’ сатирою; минулого тижня він пародіював Бернарда Кушнера, міністра закордонних справ. Його робота приваблює все більше слухачів, сприяючи відродженню політично залученої французької комедії. Він з’являвся як сам у фільмі ‘Satire dans la campagne’ і продовжує робити внесок у веб-версію ‘Là-bas si j'y suis’ з 2015 року.
Максим Ґодар — французький актор, гуморист, сценарист і кінорежисер. Народився у Компієні, Франція, 2 жовтня 1998 року (або 9 жовтня 1999 року, згідно з іншими джерелами). Розпочав свою акторську кар’єру в 2009 році. У вісім років він почав відвідувати театральні заняття в культурному центрі Нойон, спонуканий раннім прагненням стати актором. Його наполегливість вразила режисера Лоран Тірара, який обрав його на значну роль після того, як побачив рекламу в Інтернеті та пройшов кастинг на фільм «Маленький Ніколя» у 2008 році. Годар найкраще відомий своєю роллю Пті Нікола у фільмі 2009 року «Маленький Ніколя», заснованому на роботах Рене Госсіні та режисером якого був Лоран Тірар. Він зіграв головну роль, отримавши її завдяки схожості з персонажем коміксів і очевидній жазі до акторської діяльності. Фільм вийшов у прокат на материковому китайському ринку 10 лютого 2013 року та отримав номінації на найкращий фільм іноземною мовою як на Європейській кіноакадемії, так і на Бразильській кінопремії. Він також з’явився у фільмі «Найкращі друзі світу» (2009) в ролі Брюса та у «Великому ресторані» (2010) в ролі Шарля, а також зіграв другорядну роль у фільмі «Найкращі друзі у світі» (2010). У цей період він вручив нагороду гурту The Black Eyed Peas на NRJ Music Awards у 2010 році та брав участь у Prix Louis Lumière. Окрім акторської діяльності, Ґодар розширив свої творчі починання. У 2015 році він представив конференцію астрофізика Гюберта Рівза в школах по всій Пікардії. У 2017 році він став хрещеним батьком асоціації «Coming Alive» та знявся у музичному відео для Крістофа Мадроля. Він зіграв головні ролі у короткометражних фільмах «Par un Regard» (2019) та «Par un regard : chapitre 2» (2019). Ґодар також спробував себе у режисурі, продюсуванні та режисуванні короткометражного фільму 2024 року «Constellation», де також з’являється як актор. Він відвідав прем'єру фільму «Le Petit Nicolas» у Парижі та 81-й Венеційський міжнародний кінофестиваль з Клодом Лелушем, а також брав участь у благодійних заходах для організацій, таких як «Premiers de Cordée», яка забезпечує спортивні активності для госпіталізованих дітей.
Фа́бріс Ебуа народився 7 червня 1977 року в Мезо́н-Альфо́р (Валь-де-Марн). Дитинство провів у Вінсені та Ножан-сюр-Марн. Його родинне походження різноманітне; батько — гінеколог-акушер камерунського походження, а мати — француженка з нормандськими коренями. У Ебуа четверо братів і сестер. З раннього віку він виявляв творчі схильності, беручи участь у мікстейпі колективу «Splifton Val-de-Marnais» під назвою «Embauche pour la débauche» у 1999 році, репуваючи під псевдонімом Mr. Faf. Освітній шлях Ебуа включав досвід навчання у приватній школі Альберта де-Мюна, з якої його виключили, а пізніше – у школах Бранлі, Монтальємбера (Ножан-сюр-Марн) та Ла Провіденс д’Ам’єн. Він отримав атестат про середню освіту як студент-екстерн і здобув диплом BTS з туризму за допомогою свого німецького вчителя. У цей час він працював гідом у печері Ломбрів, спочатку декламуючи геологічну інформацію, перш ніж почати включати жарти та вигадані історичні анекдоти, щоб розважати відвідувачів. З 2000 року він почав виступати на різних паризьких сценах, таких як Театр Блан-Манто та Трійо́н. Кар’єра Ебуа значно розширилася в середині 2000-х років. Він знявся у короткометражному фільмі «Водяний злочин» у 2005 році та став частиною трупи Comedy Club Жамеля Деббуза з 2006 по 2008 рік. Він співавтором «Inside Jamel Comedy Club» з Томасом Н’Джійолем і брав участь у телешоу «T'empêches tout le monde de dormir» з 2006 по 2008 рік. З 2008 по 2014 рік він був постійним колонником на «On va s'gêner» на Europe 1, а в квітні 2008 року спільно з Томасом Н’Джійолем заснував Comedy Club театр у Парижі. Його комедійний стиль описують як чорний гумор з гострим поглядом, часто роблячи спостереження про стосунки, соціальні мережі та суспільство. У березні 2009 року він отримав нагороду «Macho d'argent». Ебуа зняв фільми, зокрема «Case départ» (2010), «Le Crocodile du Botswanga» (2014) та «CoeXister» (2016). Зараз він виступає з новим шоу під назвою «SolitudeS», яке досліджує парадокс зв’язку та самотності, заплановане на 19 листопада 2026 року в Рубе.
Народився 31 травня 1953 року в Мало-ле-Бен (нині Дюнкерк), Франсуа Моріс Роллен професійно відомий як Франсуа Роллен і працює актором, коміком, письменником та сценаристом з Франції. Він закінчив бізнес-школу ESSEC у 1975 році та розпочав свою кар'єру журналістом для Le Monde з 1976 по 1991 рік. Протягом цього часу він розвивав свої гумористичні навички як колонка для таких видань, як 'Vu de gauche' та 'Fluide glacial', відточуючи унікальну перспективу на поточні події. Комічна подорож Ролліна розпочалася з внесків до різних медіаресурсів. Він був частиною бурлескного музичного гурту «Тчу́к Тчу́к Нуга́х» у 1980-х роках і працював сценаристом над проєктом Merci Bernard з 1982 по 1984 рік. Широке визнання він здобув завдяки телесеріалу Palace в 1988 році, де був одним із авторів та створив популярного персонажа «Професор Роллін». Персонаж поєднує сюрреалістичний та абсурдний гумор із соціальною сатирою, часто представлений як ексцентричний і красномовний професор у його сольних шоу. Він також писав для сатиричної новинної програми Les Guignols de l'info з 1989 по 1990 рік. Творчість Ролліна охоплює різні медіа, включаючи кіно, телебачення, літературу та театр. Він знявся у фільмі *Pendant ce temps nos deux héros* у 1988 році, зіграв у *Hirondelles de saucisson*, сценаристом якого він також був, у 1990 році, і зіграв головну роль у *Colères* у 1996 та знову у 2008 році. Він зняв фільми *L'Envol du pingouin* у 2000, 2006 та 2008 роках, а також написав численні книги, зокрема *J'ai réfléchi pour vous* (2001), *Les Grands Mots du professeur Rollin* (2006), *Les Belles Lettres du professeur Rollin* (2007) та *Sophie Mounicot, c'est mon tour!* (2008). Він був співавтором таких творів, як *Astier et Rollin posent les bases de la pensée moderne* з Александром Астьє у 2009 році та *Epîtres* з Арно Жоє та Арно Цамере у 2016 році. Він зіграв короля Лота в серіалі *Kaamelott*. Премію Реймона Девоса за французьку мову було вручено Ролліну у 2009 році. Хоча він припинив виступити з сольних шоу у 2017 році, він продовжує з’являтися на радіостанціях, таких як France Inter, Europe 2 та France Culture, і є постійним членом програми 'Les Grosses Têtes' на RTL з 2016 року. Нещодавно він приєднався до шоу Матьє Ноеля ‘Zoom Zoom Zen’ на France Inter і регулярно братиме участь у програмі 'La semaine de campagne' з вересня 2026 року.
Франсіс Жінібр — французький комік та гуморист, народився 17 червня 1959 року в місті Тулуза, Франція. Він провів дитинство в Тулузі та здобув ступінь у школі витончених мистецтв, навчаючись на факультеті образотворчого мистецтва Тулузької школи витончених мистецтв. Спочатку він прагнув кар'єри в мистецтві, отримавши диплом цієї установи. Близько до початку 1980-х років він змінив фокус на музику, ставши самонавченим барабанщиком. Він грав на барабанах у кількох гуртах, часто виконуючи танцювальну музику, щоб заробляти на життя, і навіть брав участь у ранніх турах та виступах завдяки участі в хорі. Ключовий момент у кар’єрі Жіньєбра відбувся на початку 1980-х років, коли він зустрів Еріка Кар’єра, якому потрібен був барабанщик. Ця зустріч призвела до негайного формування комедійного дуету «Les Chevaliers du Fiel». Вони уклали професійний і дружній партнерство, виступаючи разом під цією сценою. Їхнє перше шоу було «Le détournement d’avion le plus fou de l’année», а значну популярність вони здобули завдяки хіту «La Smica 2000» у 1996 році. Вони регулярно з’являлися на телебаченні та радіо, і в 1995 році переїхали до Парижа. Жіньєбр також має досвід написання для інших артистів; він писав скетчі та співавторував для різних виконавців, зокрема Les Vamps та Мішеля Галабру, і робив внесок у теле- та радіопередачі. Творчість Жиньєбра не обмежується стендап-комедією. Він знявся у кількох фільмах, зокрема & Repas de famille (2014), & Les Municipaux, ces héros (2018), & Les Municipaux, trop c'est trop (2019) та & Bingbodi (1998). Він спільно знявся та був режисером & Municipal Hero (2018) та & Municipal Hero, Too Much is Too Much (2019) з Еріком Кар’є. У 2016 році вони заснували & Championnat du monde du cassoulet de Toulouse , демонструючи інтерес до місцевої культури. Наразі Жиньєбр продовжує підтримувати регулярну сценічну присутність, виступаючи з Les Chevaliers du Fiel у їхньому шоу "Vacances à Dubaï". Їхній гумор базується на повсякденному житті, і їхнє шоу 'Le Best of collector' залишається популярним. Він також зіграв у п’єсі 'Vacances d'enfer' у Théâtre du Gymnase Marie Bell, починаючи з 14 січня 2011 року, яку описують як пародію на бульварний театр.
Франзіне, справжнє ім'я Франциск Контаден, народився 21 жовтня 1914 року в Марселі, Франція, був французьким комедіантом і співаком. Він помер у Марселі 17 жовтня 2012 року. Його родина мала тісні зв'язки зі світом розваг; він був молодшим братом актора Фернанделя, справжнє ім'я Фернан Жозеф Дезіре Контаден, який народився 8 травня 1903 року, та дядьком Франка Фернанделя. Виступ його батьків називався «Les Sined», і Франзіне прийняв псевдонім Франзіне, поєднуючи своє ім'я з назвою творчого об’єднання батьків. Він провів значну частину своєї кар’єри, виступаючи як «comique troupier», тобто багато подорожував для виконання своїх виступів. Кар'єра Франсена охоплювала різні форми розваг. Він переважно виступав у кабаре та музичних залах, і знявся в численних фільмах, часто у другорядних ролях або як масовка. Як співак, він виконував пісні Вінсента Скотто, Боба Кері та Поля Лемеля, а також популярні пісні свого брата Фернана. Між 1966 та 1978 роками Франсен випустив кілька платівок, включно з альбомом, присвяченим музиці Фернана. Він також брав участь у рекламній індустрії з 1960-х років і далі, знімаючись у багатьох рекламних роликах, його останньою появою стала реклама мінеральної води La Salvetat у 2012 році. Комедії Франсена часто містили південнофранцузький гумор, який часто демонструвався в одноосібних шоу. У 1972 році він відродив пісню Фернаделя “Ne me dis plus tu” та виконав її по телебаченню. Хоча його брат Фернадель здобув широку популярність завдяки водевілям, оперетам, мюзихолам та особливо серії фільмів про 'Дона Камілло', Франсен намагався підтримувати постійну присутність у французькому шоу-бізнесі. Фернадель був відомий своїми кінськими зубами і знімався у фільмах, таких як 'Раунд світу за 80 днів' (1956) та 'Паризька відпустка' (1958), а також знявся в британських телевізійних рекламних роликах Dubonnet. Кар’єра Франсена, хоча й менш помітна, ніж у його брата, продемонструвала відданість французькій комедійній сцені протягом усього життя.
Фредерік Воловіч — французький співак і гуморист, народився 18 травня 1974 року в Турі. Член гурту «Les Wriggles», французькомовного колективу, що поєднує пісню, театр та музичну комедію, він здобув визнання завдяки своїм внескам. Цей гурт виник у 1995 році в ENSATT у Парижі. Воловіч був частиною оригінального п’ятиособового складу з 1995 по 2009 рік. Участь Воловича в гурті Les Wriggles розпочалася у 1995 році та тривала через кілька альбомів, зокрема Justice avec des saucisses (1997), Les Wriggles partent en live (1999), Ah bah ouais mais bon (2002), Moi d'abord (2005) та Tant pis ! Tant mieux! (2007). Гурт поєднував гумористичні, поетичні, провокативні та ніжні тексти, представляючи реалістичні спостереження через скетчі, розставлені між піснями, і постійно одягаючи червоні комбінезони під час концертів. Вони взаємодіяли з аудиторією за допомогою жартів та спілкування, а їхні виступи часто досліджували широкий спектр тем, від повсякденного життя до соціальної критики. Популярні пісні, такі як "Poupine et Thierry", використовували алегорію для дослідження культурних конфліктів, а "Délit de face, yes!" зачіпала тему расизму. Після свого виходу з Les Wriggles у 2006 році, разом з Антоаном Режассе та Франком Зербібом, Воловіч утворив дует Volo зі своїм молодшим братом Олів’є Воловічем у 2001 році. Volo випустили кілька альбомів, зокрема & Bien Zarbos (2005), Jours Heureux (2007), Sans rire (2013), Chanson française (2017) та Avec son Frère (2020). З 2011 року Воловіч виступає сольно, спочатку під назвою & Est ce qu'il y a des morts? , що поєднує пісню, гумор та музичний театр. Його шоу наголошують на безпосередній взаємодії з аудиторією, точності в музиці та спостереженні за повсякденним життям, використовуючи оповідання, іронію та схильність до наративу. Він запланований випустити альбом 'Mine de rien' у 2026 році та виступити в Ашерах у квітні 2027 року.
Албанія
Вірменія
Аргентина
Австрія
Австралія
Азербайджан
Бельгія
Болгарія
Бенін
Бразилія
Канада
Швейцарія
Чилі
Камерун
Китай
Колумбія
Чехія
Німеччина
Данія
Домініканська Республіка
Алжир
Естонія
Єгипет
Іспанія
Фінляндія
Франція
Великобританія
Гана
Греція
Гватемала
Угорщина
Індонезія
Ірландія
Ізраїль
Індія
Ірак
Іран
Італія
Ямайка
Японія
Кенія
Корея, Південь
Казахстан
Ліван
Латвія
Марокко
М'янма
Мальта
Малаві
Мексика
Малайзія
Нігерія
Нікарагуа
Нідерланди
Норвегія
Непал
Нова Зеландія
Перу
Філіппіни
Пакистан
Польща
Португалія
Катар
Румунія
Сербія
Росія
Саудівська Аравія
Швеція
Словенія
Словаччина
Таїланд
Туніс
Туреччина
Тайвань
Україна
Уганда
Сполучені Штати
Уругвай
Узбекистан
В'єтнам
Південна Африка
