Глобальний каталог талантів

Довідник коміків

Переглядайте профілі коміків, біографічні резюме, країну походження та офіційні посилання.

1635 Коміки

Месьє Пульп

Мсьє Пульп, народився 7 лютого 1981 року в Руані (Сіна-Марітима), є багатогранним французьким розважальником. Він виступає як телеведучий, гуморист, співак, сценарист та актор. Хоча він віддає перевагу збереженню свого справжнього імені в секреті, він пропонує декілька можливих імен, таких як Каміль П’єрранделі або Ерван Коен. Його дитинство було позначене широкими подорожами через кар'єру батька як офіцера жандармерії, включаючи кілька років, проведених у Габоні, перш ніж сім'я оселилася в Буші, Нормандія. Ранні творчі нахили проявилися, коли йому було вісім років, він знімав фільми у своєму саду, часто пародіюючи фільми жахів. Його освіта була дещо непослідовною; він не склав більшість своїх іспитів атестата зрілості. Спочатку працював графічним дизайнером, зокрема для жандармерії наприкінці 1990-х років, у 2001 році перейшов на телебачення як ведучий шоу Loft Story . З 2003 по 2007 рік працював маскотом Діснейленду. Його кар’єра значно прогресувала, коли він приєднався до телеканалу Nolife у 2007 році, де брав участь у шоу, таких як Mange mon Geek , з тематикою кулінарії та трюків для геймерів, а також був співавтором і зіграв головну роль у чотирисезонному серіалі Nerdz (під псевдонімом 'Darkangel64') разом із Даві Мюріє та Дідьє Рішар. Комічний стиль месьє Пульпа характеризується як абсурдний, креативний і часто кореняться в культурі геймерів та поп-культурі. З 2009 по 2012 рік він був частиною музичного гурту Les Rois de la Suède, випустивши два альбоми та виступаючи на фестивалях, таких як Francofolies de la Rochelle та Printemps de Bourges. Його робота розширилася й охопила написання сценаріїв для Caméra Café 2 та епізодів Scènes de ménages . У 2012 році він приєднався до Studio Bagel, яке згодом було придбано Canal+, що призвело до його появ на Le Grand Journal , включаючи сегменти 'Le Dézapping du Before' та 'le JT de l’invité'. З 2021 року він веде Twitch-канал під назвою ‘Chez Poulpe’ та співпрацює з France Inter. Наразі він гастролює Францією зі своїм сольним шоу 'Nombril', яке зазвичай триває від однієї до півтори години, обіцяючи несподівані та щирі особисті переживання.

Переглянути профіль

Підтверджено Не затверджені

Франція

Микола Вогель

Нікола Вогель, іноді представила як Nic Vogel, був французьким актором, народився 2 7 травня 192 5 в 6-му окрузі Парижа і загинув на 1 7 вересня 2006 року в 14 окрузі однойменного міста.

Переглянути профіль

Підтверджено Не затверджені

Франція

Мохамед Руабхі

Мохамед Руабі — французький письменник, актор і театральний режисер, народився 18 лютого 1965 року в 10-му окрузі Парижа. Історія його родини відображає складне переплетення культур та політичних боротьб; його батько був членом корінних батальйонів Французького іноземного легіону під час Другої світової війни, а мати брала участь в алжирській війні та була захоплена як член Фронту національного визволення (ФНВ). Ці переживання, здається, впливають на його подальшу творчість, зокрема на його підтримку різноманітності в театральній індустрії. Навчання Руабі розпочалося з формального навчання в Національному вищому консерваторії театрального мистецтва (CNSAD), де він вивчав акторську майстерність у Марселя Бозонне та Стюарта Зейда. Він також відвідував Національну вищу школу мистецтв і техніки театру (ENSATT), спочатку в 1985 році, а потім знову в 1986 році. Спочатку директор в ENSATT висловив занепокоєння щодо його здатності досягти професійного успіху, але Руабі наполегливо працював, вірячи, що йому потрібно "зруйнувати несучі стіни", щоб створити можливості для себе та інших. З середини 1980-х років він працював актором у театральних постановках, часто за участю сучасних авторів. Його творча праця також включає написання для Lumières de la ville та внесок до восьми номерів Vacarme , а також постановку неопублікованого вірша Махмуда Дарвіша в 1997 році. Кар'єра Руабі охоплює широкий спектр творчих починань. Він написав та поставив п’єсу Providence café у Театрі Рон-Поан у 2003 році, і опублікував декілька п’єс, зокрема Les Fragments de Kaposi (1994), Malcolm X (2000) та Alan suivi de Jamais seul (2017). Він також написав п’єсу для юної аудиторії під назвою Jérémy Fisher у 2002 році. Зауважними ролями актора є виступи у L'Exercice de la bataille (1991), Amphitryon (1994) та Prometeo (2002). У 2017 році він співавтором та зіграв головну роль у Jamais seul , а також співпрацював над Faut-il laisser les vieux pères manger seuls aux comptoirs des bars у 2020 році. У 2002 році він отримав премію SACD за нові таланти в театрі. Наразі Руабі виступає в різних театрах, зокрема в Театрі Еберто, Театрі Міжнародної Сцени, MC93 Бобіні, Театрі Алеф Іврі-сюр-Сен та Новому Gare au Théâtre Vitry sur Seine, квитки на які можна придбати через Billet Réduc. Він активно виступає за кількісну оцінку різноманітності в театрі, стверджуючи, що для точного розуміння ситуації необхідні етнічні статистичні дані та критикуючи те, що він вважає опором таким оцінкам.

Переглянути профіль

Підтверджено Не затверджені

Франція

Мімі Маті

Мішель Маті, відома професійно як Мімі Маті, народилася в Ліоні, Франція, 8 липня 1957 року; вона французька артистка, яка працює акторкою, комедіанткою та співачкою. Вона відома своїм зростом 1,32 метра (4 фути 4 дюйми) через ахондроплазію, форму карликовості. Її батьками були Марсель Маті, колишній вантажний водій і робітник на заводі, та Роберт Маті у дівочому прізвищі Бонне, домогосподарка. Її батько, аматор-саксофоніст, познайомив її з музикою. Маті почала свою кар'єру після навчання на театральному мистецтві в майстерні Мішеля Фугена у Ніцці з 1979 по 1981 рік. В цей час вона також відвідувала Studios de la Victorine у Ніцці, де вивчала спів, танці та акторську майстерність. На початку 1980-х років вона виконувала різні театральні ролі та з'являлася в програмі 'Le Petit Théâtre de Bouvard'. У 1982 році Маті створила та представила свій перший сольний виступ під назвою 'Elle voit des géants partout'. З 1982 по 1985 рік вона продовжила свою роботу з 'Le Petit Théâtre de Bouvard'. Вона також знялася у музичному відео Клодії Філліпс у 1987 році. З середини 1980-х до початку 1990-х років Маті була частиною комедійного тріо «Les Filles» з Мішель Берньє та Ізабель де Боттон. Вони виступали в кафет-театрах, по радіо та на різних шоу. Тріо гастролювало Реюніоном та Маврикієм у 1988 році зі шоу «Existe en trois tailles». З 1988 по 1993 рік вона створила гастролюючий комедійний гурт «Le Trio des Filles», який виступав зі шоу, такими як «Existe en trois tailles». Телевізійний фільм «Une nounou pas comme les autres» з Маті в головній ролі вийшов у 1993 році та захопив 52,7% частку аудиторії. З 1997 року вона зіграла головну роль у телесеріалі «Joséphine, Guardian Angel», і найкраще відома саме цією роллю. З 1994 року Мімі Маті бере участь у щорічному благодійному концерті «Les Enfoirés» щонайменше п’ятнадцять разів; видання «Les Enfoirés» 2009 року стало найпопулярнішою програмою на французькому телебаченні того року. У 2006 році вона випустила музичний альбом «La Vie M'a Raconté». Вона вийшла заміж за ресторатора Бенуа Жерра на 27 серпня 2005 року. Протягом своєї кар’єри Маті була відзначена багатьма нагородами, зокрема призначенням лицарем французького Ордену заслуг у 2013 році та лицарем Почесного легіону у 2015 році.

Переглянути профіль

Підтверджено Не затверджені

Франція

Мішель Гігон

Мішель Гійон, народилася 1 червня 1959 року в Бельфорті, Франція, була багатогранною французькою артисткою, яка померла 4 вересня 2014 року в Парижі від раку. Вона працювала комедіанткою, акордеонисткою, гумористкою, авторкою-композиторкою та режисеркою сцени, демонструючи широкий спектр творчих талантів протягом своєї кар’єри. З 1978 по 1985 рік вона виступала з Жеромом Дешампом, беручи участь у шоу, таких як «Les Oubliettes» та «La Veillée». Вона також заснувала Compagnie du Pâtit Matin разом з Анн Артіго в 1984 році. Творчість Гіґон охоплювала як написання сценаріїв, так і режисуру. Вона писала та ставила декілька вистав, зокрема 'États d'Amour' (1986), 'Marguerite Paradis ou l’Histoire de Tout le Monde' (1985), 'Strapontin' (1983), 'Piavodéon' (1991), 'La vie va où ?' (2008) та 'Pieds nus, traverser mon cœur' (2011). Вона також співавтором 'Strapontin' була з Анн Артіго. Її режисерські роботи включають 'Femme non rééducable' (2010), 'Big Shoot' Коффі Квахуле (2009), 'Plouf!' (2005) та 'Une Seconde' (2004). Вона спільно з Анн Артіго зняла 'Il y a' у 1995 році, а з Сузі Фірт та Патрісом Тібодом – 'Jungles' та 'Cocorico' у 2011 році. Варто зазначити, що вона поставила 'Les Chantefables' Десноса зі Анн Артіго у 1989 році. ‘Кокоріко’, безслівна комедія, яку спільно з Сузі Фірт та Патрісом Тібо було знято, стала однією з найвідоміших робіт Гюґона, дебютувавши у 2008 році та виявившись касовим успіхом. П’єса, тривалістю приблизно 1 година 20 хвилин, вирізняється фізичною комедією та грою тіней, черпаючи натхнення з вестернів спагеті та Тур де Франс. Вона підкреслює «гальську битву характерів» між Патрісом Тібо та Філіпом Лейньяком, де Тібо дражнить Лейняка, який потім долучається до витівок. Освітлення розробила Марі Венсан, а костюми – Ізабель Бодуан. Вона також знімалася у театральних постановках, таких як «Страпонтон» (1984) та «Свята Кармен з Монреаля» (1989), і в фільмах, як-от «Павук атласу» (1986) та «Врятуйся, Лола» (1986). З 2013 по 2014 рік вона була хронікеркою програми France Inter «On va tous y passer». Її книги «La vie va où?» та «Pieds nus, traverser mon cœur» посмертно отримали нагороди «Coup de cœur parole enregistrée et documents sonores» від Академії Шарля-Кро у 2018 році. DVD з її виступами було випущено у 2017 році. Вона також висловила бажання поставити та режисерувати п’єсу під назвою «Journal d’absence», але цей проєкт залишився незавершеним через її смерть.

Переглянути профіль

Підтверджено Не затверджені

Франція

Мішель Фо

Аґен був місцем народження французького комедіанта, актора та театрального режисера Мішеля Фау, який народився 17 грудня 1964 року. Його батько був годинникарем, а мати – домогосподаркою, яка виховувала чотирьох дітей. Ранній досвід театру та Бордоської опери, завдяки матері, викликав інтерес, який визначив його кар’єру. Він навчався у ліцеї Бернара Паліссі в Аґені, де познайомився з Беатріс Урія-Монзон та Еріком Пересом, а пізніше навчався в консерваторії в Аґені. У віці 18 років Мішель Фо покинув рідне місто, щоб здобути формальну освіту. З 1986 по 1989 рік він відвідував Французьку національну академію театрального мистецтва, також відому як Вища національна консерваторія театрального мистецтва (CNSAD). У цей період він навчався у таких видатних діячів, як Мішель Буке, Жерар Дезарт та П’єр Віаль. Спочатку він пов'язав свою діяльність з театром Олів’є Пі, часто виступаючи в його постановках протягом 1990-х років, зокрема у виставі «Тканинкове туфля». Його навчання та ранню кар’єру відзначили колаборації з численними акторами, серед яких Сандрін Кіберлен, Леа Дрюкер, Гаспар Ульріель, Жулі Депардьє та інші. Кар'єра Фау охоплює як акторство, так і режисуру. Жан-Поль Раппено, Жіль Бурдо, Альберт Дюпонтель та Франсуа Озон – серед режисерів, з якими Мішель Фау співпрацював у фільмових проектах. У 1990-х роках він брав участь у шоу П’єра Пальмаде «On refait le boulevard», виконуючи уривок з «La Cage aux Folles». Починаючи з 2010-х років, набули популярності власні театральні постановки Фау. Він поставив «Мізантропа» (отримавши номінації на премію Мольєр як актор і режисер у 2011 році), «Тартюфа» (у 2017 році з Мішелем Буке), та нещодавно – «Жорж Дандін або Обдурений чоловік» у 2024 році, де також зіграв головну роль. У цій постановці використано музику Жана-Батиста Люлі та створено бароковий естетичний вигляд, розроблений Фау, за участю чотирьох співаків і семи акторів. Мішель Фау бере участь у радіопрограмі «Les Grosses Têtes» та періодично проводить акторські майстер-класи у Французькій національній академії драматичних мистецтв. На церемонії вручення премії Мольєр 2011 року він запам’ятався сатиричним виконанням пісні Карли Бруні «Quelqu'un m'a dit». Він отримав премію Жерара Філіпа у 1998 році та нагороди від Syndicat de la critique у 2006 та 2015 роках. У 2013 році він був удостоєний звання офіцера Ордену мистецтв і літератури, і зараз працює над постановкою «Brûlez-la» у Théâtre du Rond-Point.

Переглянути профіль

Підтверджено Не затверджені

Франція

Норман Тавауд

Норман Тавао, народився як Норман Джеккі Сіріл Тавао 14 квітня 1987 року в Аррасі, Франція, — французький комік та інтернет-персона. Він народився в Аррасі (Па-де-Кале) і провів дитинство в Лієвіні. Джекі Тавао, його батько, виховував у собі любов до культури та обіймав посаду директора кіношколи Flec у Монтреїлі. Його мати, вчителька історії та географії, померла від раку, коли йому було п’ятнадцять років. У нього є старша сестра на ім’я Дафне. Раннє життя Таво було позначене семирічним навчанням грі на саксофоні в консерваторії. Після здобуття бакалавра у 2005 році, він переїхав до Парижа для вивчення кіно в Університеті Париж-1 Пантеон-Сорбонна, отримавши диплом з кінематографії у липні 2009 року. Під час навчання він працював на різних роботах і став спеціалістом з відеомонтажу. У березні 2008 року він спільно заснував комедійний гурт «Le Velcrou» з Юго Дес’йо; Марк Жаруссо (Кемар) приєднався пізніше у 2008 році, і він познайомився з Сіпрієном Йовом (Monsieur Dream) через цей гурт. «Le Velcrou» розпався у жовтні 2010 року. Тавауд запустив свій сольний YouTube-канал 'Norman fait des vidéos' 3 січня 2011 року. Його відео ‘The bilinguals’ значно підвищило його популярність. Відео 'Luigi Clash Mario' має відзнаку найпопулярнішого, набравши понад 86 мільйонів переглядів станом на березень 2021 року. Він записує відео у своїй паризькій квартирі з сусідом по кімнаті та двома котами на ім’я Сержі та Бекасін. Норман з'являвся в телешоу, таких як ‘Very Bad Plagues’ від Palmashow, і брав участь у шоу 'Zapping Amazing' у Grand Rex у Парижі в грудні 2011 року, що призвело до турне Францією з 5 лютого по 15 лютого 2013 року. Станом на грудень 2023 року він є четвертим за підписками французькомовним відеогравером на YouTube з 11,3 мільйонами підписників. Розслідування цих звинувачень було закрито у 2023 році. Зараз він перебуває у стосунках з інфлюенсеркою Мартою Гамбет, з якою має доньку Б'янку (народжена в березні 2019 року), і вони одружилися 14 вересня 2024 року.

Переглянути профіль

Підтверджено Не затверджені

Франція

Ніколь Ферроні

Ніколь Ферроні — французька комедійна акторка. Народилася 19 березня 1982 року в Касабланці, Марокко, у вісім років переїхала з родиною до Обан-сюр-Буа поблизу Марселя. Її батьки були обоє професорами — мати, професорка німецької мови з Ельзасу, а батько — професор хімії італійського походження. Вона має французьке громадянство та посвідку на роботу в Європейському Союзі. Ферроні спочатку планувала кар'єру в освіті, здобувши ступінь бакалавра з наук про життя та Землю в Університеті Прованса Екс-ан-Прованс I у 2002 році. Вона спробувала скласти іспит CAPES для викладачів, але спочатку не пройшла, пізніше отримавши свій CAPES у 2005 році. З 2006 по 2010 рік вона виклачала науку в південних районах Марселя, звільнившись через занепокоєння щодо своєї професії та добробуту учнів. У цей час вона ненадовго відвідувала Cours Florent у Парижі та вивчала театр в Обіньон та Марселі під керівництвом Жіля Азопарді. Близько 2010 року вона почала виступати стендап-комедіанткою. Її комедійна кар'єра отримала поштовх завдяки створенню її першого сольного шоу, L'Œuf, la poule ou Nicole ? , яке було представлене в Марселі у листопаді 2010 року. З 2011 по 2014 рік вона з’являлася в шоу On n’demande qu’à en rire з Лораном Рук’є, виконавши 64 скетчі та зайнявши друге місце в епізоді у прайм-тайм у 2012 році. Ця публічність призвела до вичерпаних виступів її сольного шоу в Le Point-Virgule у Парижі. Вона також отримала нагороди на Фестивалі сміху в Пуї-Сен-Вінсенті та була хресною матір’ю Фестивалю Top In Humour. З жовтня 2020 року вона веде гумористичне ток-шоу Piquantes ! на Téva. Наразі вона працює колористкою для France Inter і регулярно робить внесок сегментом під назвою "Le Billet de Nicole Ferroni", який часто охоплює поточні події та політичні теми. Її представляє Agence Arc-En-Ciel.

Переглянути профіль

Підтверджено Не затверджені

Франція

Ніколя Кантелуп

Ніколя Кантенлу, народився 4 листопада 1963 року в Мериньяку (Жиронда), є французьким коміком та імітатором. Він розпочав свою кар'єру аніматором у Club Med на початку 1990-х років. Спочатку він працював ведучим, приєднавшись до Club Med у Помподурі як 'Gentil Organisateur' (G.O.) у 1991 році. До цього він провів два роки в центрі UCPA в Сегонзаку, Коррез, щоб стати інструктором верхової їзди та отримав сертифікат інструктора з кінного спорту. Спочатку він почав розважати своїх друзів і сусідів імітаціями. З Національної школи верхової їзди в Сомюрі він отримав диплом. Комічний стиль Кантенлупа зосереджений на імітаціях та висміюванні публічних осіб. З 1995 по 2011 рік він озвучував численних персонажів у Canal+'s Les Guignols de l'info, зобразивши понад сорок різних людей. Його телевізійний дебют відбувся в Drôle de scène у 2001 році, і з 2003 по 2011 рік він часто брав участь у Vivement dimanche prochain з Мішелем Дрюкером. Його виступи охоплювали живі шоу, включаючи виступи в Olympia та Palais des Glaces у Парижі в 2005 році, а також гастролі по всій Франції. Починаючи з 2005 року, він став постійною присутністю в ранковій програмі Europe 1 'La Revue de presque', продовжуючи свої виступи до липня 2021 року, що охоплювало загалом 16 років. Він також з’явився у телевізійному фільмі I Love You Coiffure у 2020 році. Кантелеуп мав кілька значних телевізійних виступів та вів власні шоу. Він ділив обов'язки ведучого на TF1’s «Après le 20H c'est Canteloup» з Нікосом Аліагасом з жовтня 2011 року по травень 2012 року, а також повторно починаючи з жовтня 2012 року; програму було перейменовано на «C'est Canteloup» у 2013 році та транслювали щодня на TF1. France 2 присвятила йому прайм-тайм шоу «Canteloup, y es-tu ?» у квітні 2008 року.

Переглянути профіль

Підтверджено Не затверджені

Франція

Олів'є Бару

Олів’є Баруа, народжений Олів’є Марі 5 січня 1964 року в Ке́ні, — французький актор, комік, письменник і режисер. Спочатку він здобув визнання як частина комедійного дуету Кад та Олів’є з Кадом Мерадом. Його кар’єра розпочалася з роботи аніматором на радіо Adel у Ке́ні, за якою послідували п’ять років як спеціаліст на Radio Vallée de Seine, де він вів програму «Self-service». У 1991 році він приєднався до Oui FM у Парижі, де познайомився з Кадом Мерадом і згодом сформував комедійний дует «Kad et Olivier» у 1992 році. Разом вони вели радіопрограму «Rock'n'Roll Circus» з 12 березня 1992 року, а Жан-Люк Деларю допоміг їм перейти на телебачення, зрештою ведучи програму «La Grosse émission» на Comédie! між 1999 і 2001 роками. Бару поєднує сольну кар’єру з співпрацею з Кадом Мерадом. Він знімався у фільмах до того, як у 2003 році став співавтором сценарію до «Хто вбив Памелу Роуз?». Його робота охоплює озвучування та включає роль джина у «Ізногоуді» у 2005 році. Він продемонстрував свої режисерські таланти фільмом «Сьогодні я переночую у тебе» у 2007 році, заснованим на коміксі «Мсьє Жан», а потім зняв «Сафарі» у 2009 році з Кадом Мерадом у головній ролі. Серія «Le Tuche» займає значне місце в його фільмографії; він зняв «Les Tuche» у 2011 році, за ним послідував «Les Tuche 2: Le Rêve américain» у 2016 році та «Les Tuche 3: Liberté, Égalité, Fraternituche» у 2018 році. Останній фільм приніс йому нагороду Сезар від глядачів у 2019 році, а його робота над серією вплинута викликами досягнення американської мрії. Барукс продовжує активно працювати в індустрії розваг. Він випустив фільм 'Menteur' у Франції в липні 2022 року. З 2009 року одружений з Коралі, і вони мають двох дітей: Енья Барукс (народилася 1991 року) та Борис Барукс (народився 2001 року). Протягом своєї кар’єри він працював як актор, так і режисер, демонструючи різносторонність у французькому комедійному ландшафті.

Переглянути профіль

Підтверджено Не затверджені

Франція

Олів'є де Бенуа

Олів’є де Бенуа, народився як Олів’є Марі Еммануїль де Бенуа де Жантісар 14 червня 1974 року в Реймсі, є французьким коміком та актором з коренями, що сягають Бельгії та навіть Карла Великого. Походить із сім’ї з дворянським походженням і сімома дітьми, він провів дитинство в Шампані. Його виховання було суворим і релігійним, включаючи відвідування єзуїтських шкіл. Одружений з Каролін Менан вже п’ятнадцять років, яку зустрів під час навчання, і вони мають чотири дітей: трьох синів та одну доньку віком 14, 13, 9 та 2 роки. Його повне ім’я відображає його аристократичне походження, як Олів’є, Марі, Еммануїль, барон де Бенуа де Жантісар. Спочатку вивчаючи право протягом п’яти років в Університеті Парижа та отримавши кваліфікацію юриста, кар’єра Олів’є де Бенуа пронеслася несподіваним поворотом до сфери розваг. Він навчався в Studio Pygmalion і розпочав свій творчий шлях з виступу у п’єсі, створеній Бенуа Поельворде, "Modèle déposé". Його ранні роботи включають телевізійну рекламу для каналу Téva у 2002 році та створення його першої п’єси, 'Né sous X', у 2003 році, за якою послідувала пародія на реаліті-шоу під назвою 'Loft Sorry' у 2004 році. З 2005 року він розробляв і виконував свої популярні одноособові шоу 'Haut débit', 'Très haut débit' та 'Très très haut débit', які поєднували скетчі та фокусні трюки, виступаючи на таких майданчиках, як Le Petit Palais des Glaces та Point Virgule. Олів'є де Бенуа отримав значне визнання у 2010 році як перший учасник шоу «On n’demande qu'à en rire», який з рекордними 50 виступами взяв участь у першому сезоні та співпрацював з Кевом Адамсом. Його комедія часто обертається навколо тем мізогінії, стосунків між чоловіками та жінками та сексуальних натяків, часто починаючись з фрази «Bonsoir, bonsoir. L’autre jour.» Він гастролював протягом тривалого часу, провівши понад 650 виступів, включаючи «Très Très Haut Débit», та досягнувши аудиторії понад 300 000 глядачів, з двома розпроданими виступами в Олімпії. Його творчість продовжує розвиватися; у 2016 році він створив «0/40» спільно з П’єром-Марі Деврі та розпочав виступи з новою програмою під назвою «Le petit dernier» у 2019 році. Наразі він працює над «Le droit au bonheur», прем'єра якої відбудеться в жовтні 2024 року, і запланований до участі в телесеріалі «Capitaine Marleau» (2023) та фільмі «Sur la dalle» (2025), а також у шостому сезоні «Astrid et Raphaëlle» (2025). Він також опублікував комікс під назвою «Le Dernier Rempart face à la dictature des femmes» і часто з’являється в телевізійній програмі Мішеля Дрюкера «Vivement Dimanche».

Переглянути профіль

Підтверджено Не затверджені

Франція

Патрік Боссо

Па́трік Боссо́ — французький комедіант та актор, народився 12 жовтня 1962 року в Марселі. Він народився у пологовому будинку лікарні «Ла Бель де Маї». Його батьки були італійськими іммігрантами, які оселилися у Франції. Вирісши в районі Паньє в Марселі, пізніше він переїхав до північних районів у житловому комплексі «Ле Лор’є». Раннє життя Боссо відбиває його робітничий клас; його батько працював на верфі порту Марселя, і Боссо ненадовго пішов його слідами як суднобудівник. Він також спробував пройти навчання сантехніком, але не закінчив його. До того, як знайти своє покликання в комедії, він обіймав різні посади, зокрема працював кур’єром на Старому порту, доставляв пиво, мив посуд у ресторанах та працював у мерії. Кар’єрний зсув Боссо почався в Парижі, де він працював охоронцем у Пігалі та продавав мерч для музикантів, таких як Мадонна, Рош Воазін та Мішель Сарду. У 1989 році він почав відвідувати акторські курси з Нільсом Ареструпом, який заохочував його займатися одноосібними шоу. Він дебютував у сольному виконанні того ж року з 'C’est méchant' у Театрі Марі Стюарт. Його перше велике шоу, 'Qui ?!? Moi !?!', було поставлене в Палаці Скляних Вікон у 1995 році. Шоу 'Les talons devant' (1997) значно підвищило його публічну популярність. З вересня по жовтень 1998 року він ненадовго веде програму 'La Grosse émission' на каналі Comédie!, а у 2000 році П’єр-Франсуа Мартен-Лаваль (Пеф) зняв його друге шоу, 'Bosso exagère trop!'. Боссо продовжував розвивати свій комедійний талант протягом багатьох років. Він представив виставу 'Du Bonheur' у листопаді 2005 року, яка вийшла на DVD у 2007 році. 'Le spectacle de ma vie' мала прем’єру в Олімпії у жовтні 2003 року. Протягом своєї кар’єри він знявся у понад двадцяти фільмах з 1996 року та зіграв головну роль у міні-серіалі 'Hep Taxi!' (2003), а також у різних телевізійних фільмах між виступами. У 2016 році він зіграв головну роль у фільмі 'Marseille', режисером якого був Кад Мерад. Він також продемонстрував свою універсальність, знявши короткометражний фільм 'Rien ne sert de courir' у 1999 році та видавши книгу 'Melon et Melèche: le grand concours' у 2001 році. Його сольний виступ 'La courte échelle' мав прем’єру в Комеді де Парі у січні 2009 року, і вийшов на DVD у 2010 році.

Переглянути профіль