Глобальний каталог талантів

Довідник коміків

Переглядайте профілі коміків, біографічні резюме, країну походження та офіційні посилання.

1635 Коміки

Raffaele Пісу

Гурріно Пису, відомий на сцені з псевдонімом Раффаелем Пісу, був актором, комендантом, радіоведучою та італійською телеведучою.

Переглянути профіль

Підтверджено Не затверджені

Італія

Валентино Піконе — італійський комік та розважальник. Народився у Палермо, Італія, 23 березня 1971 року, і провів дитинство в Місільмері, містечку поблизу Палермо. Після закінчення класичної гімназії Вітторіо Емануеле II у Палермо він вивчав право та здобув диплом. З раннього віку він розвинув пристрасть до кіно, черпаючи натхнення з таких постатей, як Массімо Троізі та Чарлі Чаплін. Кар’єра Піконе розпочалася у 1993 році, коли він зустрів Сальваторе Фікарру в туристичному селищі. Ця зустріч призвела до формування комедійного тріо, спочатку під назвою «Chiamata Urbana Urgente», разом із Сальваторе Боррелло. Вони почали виступати разом, і у 1998 році перейшли до використання своїх прізвищ, ставши відомими як Ficarra e Picone. Дует здобув популярність завдяки виступам у телешоу, таких як Zelig, Zelig Circus, Gnu та L'ottavo nano. Їхній кінодебют відбувся у 2000 році з камео ролі лікаря у Chiedimi se sono felice . Фікарра та Піконе здобули визнання як комедійний дует, знявшись разом у численних фільмах, зокрема Nati stanchi (2002), Il 7 e l'8 (2007), La matassa (2009), Anche se è amore non si vede (2011), Andiamo a quel paese (2014), L'ora legale (2017) та Il primo Natale (2019). Вони також знялися в епізодичній ролі у фільмі Джузеппе Торнаторе Baarìa . З 2005 по 2020 рік вони періодично спільно вели сегменти телепрограми Striscia la notizia , оголосивши про свій вихід з шоу у 2020 році. Їхню роботу було відзначено кількома нагородами, зокрема номінацією на премію Давид ді Донателло за найкращу режисерську дебютну роботу (2007), Premio Charlot (2007), Capri Exploit Award (2007) та Premio Barocco (2009). Вони також є авторами кількох книг, таких як Vuoti a perdere (2003) та Stanchi (2004). У січні 2022 року відбулася прем’єра їхнього першого серіалу Netflix, Incastrati , заплановано другий сезон. Останніми релізами є фільм Santocielo (2023), і вони повинні з’явитися у Call My Agent - Italia (2025) та повернутися на Netflix із Sicilia Express (2025).

Переглянути профіль

Підтверджено Не затверджені

Італія

Вінченцо Скарпетта

Вінченцо Скарпетта, народився в Неаполі 19 червня 1877 року та помер там 3 серпня 1952 року, був багатогранним італійським митцем. Він працював актором, режисером, драматургом і композитором. Як син Едуардо Скарпетти та Анджелі Рози Де Філіппо, він також був вітчимом Едуардо Де Філіппо, Пеппіно Де Філіппо, Тітіни Де Філіппо, Едуардо Пассареллі та Паскуале Де Філіппо. Його родинні зв'язки простягалися далі, оскільки він був зятем Ернесто Муроло, Марії Скарпетти, Едуардо, Пеппіно та Тітіни Де Філіппо, і дідом актора Маріо Скарпетти. Кар'єра Скарпетти розпочалася рано; він дебютував на сцені в театрі Меркантане в Неаполі 7 січня 1888 року, зігравши Пеппенієлло у виставі *Miseria e Nobiltà*. Він почав писати комедії у вісімнадцять років, і до 1896 року став постійним членом театральної трупи свого батька. Після виходу на пенсію батька на початку 1910-х років Вінченцо перебрав керівництво трупою та став її головним актором. Після смерті Едуардо Скарпетти 29 листопада 1925 року Вінченцо успадкував Compagnia Scarpetta. Він ставив твори Костальйола та К'яруцці, зокрема *'A femmena* (1925) та *L'agnello pasquale* (1926), і адаптував *Chello che simmo e chello che parimmo* (1925) Луїджі К'яреллі з *La maschera e il volto*. Приблизно в 1910 році він також поставив *Marito distratto e moglie manesca* та *Il suonatore di chitarra*, і зіграв у останній виставі. Творча спадщина Вінченцо Скарпетти охоплювала різні жанри. Він адаптував твори Луїджі К'яреллі та Пінто, поставивши "Ліола" у 1931 році, а згодом – у 1935 році родиною Де Філліпо. Він зіграв головні ролі у "Гітариста" (1910) та "Останні дні Помпея" (1937), а також у "Скарпетта шукає дружину" (приблизно 1920). З середини 1920-х до 1930-х років він повернувся до музичних ревю. З 1939 по 1944 рік він був провідним виконавцем у трупі Рафаеле Віньяні та зіграв Гаетано Семмолоне у постановці "Бідність і шляхетність". Він також написав численні успішні комедії, зокрема "'O tuono 'e marzo" (1911) та "Жінка – це мобіль" (1918). Скарпетта був піонером неаполітанського та італійського кіно, знімаючись у фільмах, таких як "Гітарист" (1910), "Петух у курятнику" (1916) та "Скарпетта та американка" (1918), часто співпрацюючи з режисерами, такими як Енріко Ґуаццоні, та кінокомпаніями, як-от Cines. Його трупа гастролювала по всій Італії, навчаючи акторів, таких як Тітіна, Едуардо та Пеппіно Де Філліпо.

Переглянути профіль

Підтверджено Не затверджені

Італія

Джакомо Поретті

Джакомо Поретті, італієць, працює актором, коміком, кінорежисером та сценаристом. Народився у Вілла Кортезе 26 квітня 1956 року, походить із робітничої сім'ї. Його ранній інтерес до театру спонукав його спробувати вступити до трупи 'I Legnanesi' в дитинстві, але він зазнав невдачі. Він займався різними роботами, перш ніж зосередитися на акторській кар’єрі, включаючи посади геодезиста, металурга та медсестри, а пізніше – молодшого медичного персоналу в лікарні Легнано протягом одинадцяти років. У цей час він також займався кабаре та політичним активізмом. Кар'єра Поретті сформувалася завдяки театральній підготовці та співпраці. Він закінчив театральну школу в Бусто Арсіціо у 1983 році, спочатку виконуючи ролі, як-от Франческо Сфорца у «Графі Il Conte di Carmagnola» та здобувши визнання за образу Сареллі у «Questa sera...». Кабаре-партнерство «Hansel e Strüdel» було створено у 1984 році, де виступали Джакомо Поретті та Марина Массіроні. Переломним моментом став 1985 рік, коли він працював начальником курортного селища в Сардинії та познайомився з Альдо Бальйо та Джованні Сторті, які тоді були частиною дуету «I Suggestionabili». Комедійний гурт «Aldo, Giovanni e Giacomo» виник у 1991 році внаслідок попередньої співпраці. Тріо «Альдо, Джованні та Джакомо» здобуло значне визнання завдяки численним фільмам та театральним виступам. Поретті особливо відомий персонажем Тафацці, створеним разом із Карло Тураті, та пов’язаними з ним термінами «тафацциста» та «тафаццизм». Він співавтором та зіркою таких фільмів, як & Три чоловіки та нога (1997), & Це життя (1998), & Запитайте мене, чи я щасливий (2000) та & Легенда про Ела, Джона та Джека (2002). Окрім роботи з тріо, Поретті також займався сольним проектами, зокрема, вів телепрограму & Scarp de' tenis & у 2018 році та зіграв у театральній постановці «Fare un’anima» того ж року. З 2019 року він керує Театром Oscar у Мілані та запустив подкаст & PoretCast & у 2022 році. Він також писав для видань, ставши колористкою для & La Stampa & у 2010-х роках та публікував колонку «Scusate il disagio» в єзуїтському журналі Popoli. Джакомо Поретті та Марина Массіроні були одружені з 1986 по 1990 рік; наразі він одружений із Даніелою Крістофорі, і разом вони мають сина Емануеля, який народився у 2006 році.

Переглянути профіль

Підтверджено Не затверджені

Італія

Карло Буччироссо

Карло Буччіроссі, народився в Неаполі 7 липня 1954 року, є італійським актором, театральним режисером та драматургом. Зараз він проживає в Неаполі. Після закінчення школи він вивчав право, але не отримав диплом; також він пройшов одинадцять місяців військової служби в Новарі у 1978 році. Буччіроссі почав працювати з Тато Руссо в 1978 році, що стало початком його професійної кар’єри в мистецтві. Буччіроссі особливо відомий своїми комедійними ролями у фільмах режисерів Вінченцо Салемме та Карло Ванціни. У цих фільмах він часто зображує стереотипного представника нижнього середнього класу з Неаполя, часто співпрацюючи з Салемме, Мауріціо Касагранде, Нандо Паоне та Бьяджо Іццо як у театральних постановках, так і у фільмах. Ці колаборації включають такі роботи, як ...e fuori nevica! , L'amico del cuore та Premiata pasticceria Bellavista . Буччіроссі також був співавтором театральної комедії Il miracolo di don Ciccillo . Вінченцо Салемме визнавав і цінував його як актора характерних ролей, що сприяло їхньому тривалому професійному зв’язку. Його робота отримала значне визнання. Він отримав схвальні відгуки критиків та номінацію на Давида ді Донателло за роль Паоло Сіріно Помічіно у фільмі *Il Divo* (2008), а згодом з’явився у фільмі Паоло Соррентіно *The Great Beauty* (2013). Буччіроссі виграв Срібну Настро за найкращу чоловічу роль другого плану за фільм *Song'e Napule* (2013) у 2014 році. Потім він отримав Давида ді Донателло за найкращу чоловічу роль другого плану за фільм *The Legendary Giulia and Other Miracles* (2015), також відомий як 'Noi e la Giulia', у 2015 році. Його розлога фільмографія включає участь у таких фільмах, як *L'ultima scena*, *Amami*, *Febbre da cavallo - La mandrakata*, *Le barzellette*, *Guardiani delle nuvole*, *Eccezzziunale veramente - Capitolo secondo... me*, і нещодавно – *Mamma o papà?* та *Il giorno più bello*. Він також знімається в телесеріалі, що триває *Imma Tataranni - Sostituto procuratore* (2019-2025) та був знятий у музичному відео на пісню Клементіно та Фабрі Фібри 'Chi vuol essere milionario?' у 2019 році. Буччіроссі також зіграв Пеппіно Еспозіто в телесеріалі *Un ciclone in famiglia* (2006-2008). Хоча зазвичай він неохоче розповідає про своє особисте життя, Буччіроссі заявив, що ніколи не був одружений і не мав дітей. Жартівливо стверджував, що завжди грав для враження жінки, яку ніколи не назвав. Він часто працював в італійському кіно та на телебаченні, демонструючи здатність грати багато ролей та допомагаючи створювати італійські комедійні фільми.

Переглянути профіль

Підтверджено Не затверджені

Італія

Рауль Кремона

Рауль Кремона, народився в Мілані 10 листопада 1956 року, є італійським комедіантом, ілюзіоністом та актором. Його родина має глибоке коріння в цирковому мистецтві; його прапрадід був клоуном, а дід задокументований у проєкті про Мілан. Завдяки батькові, який виконував трюки на публічних площах, він рано зацікавився магією. Кремона розпочав свою кар'єру як ілюзіоніст, здобувши нагороди та визнання за свої вміння. Він відвідував Клам, клуб магічного мистецтва, і зараз обіймає посаду його президента. Ця база в ілюзіонізмі значно вплинула на його подальший творчий шлях. У 1980-х роках Кремона перейшов до кабаре в Мілані, утвердившись як помітна постать в італійській комедійній сцені. Він виступав у клубі Derby Club разом з Паоло Россі, Клаудіо Бізіо, Альдо Баґліо, Джованні Сторті, Енцо Іачетті та Франческо Сальві. Пізніше його наставниками в клубі Ca' Bianca стали такі артисти, як Нанні Свáмпа, Вальтер Вальді, Бруно Лаузі та Умберто Бінді. Кремона вважається першим і головним італійським представником «магічного кабаре», майстерно поєднуючи гумор та ілюзіонізм. Він здобув широку популярність завдяки виступам у телешоу, таких як Mai dire Gol (де в 1997 році представив персонажа Маго Оронцо) та Zelig , де також виступав під псевдонімом Сільвано. Його комедійний стиль включає різні персонажі, зокрема Джеррі Маніполіні, данина поваги Джеррі Льюїсу, а також Джорджіан та Нормал Гамільтон. Творчість Кремони продовжує розвиватися. Він брав участь у Voglio essere un mago! у 2021 році, зігравши роль вчителя магічної школи та повернувшись до Zelig . З 2022 року він є частиною акторського складу шоу Only Fun – Comico Show на Nove. Одружений і має двох синів: Джордано Кремона (Кремонт), ді-джея та музичного продюсера, який є частиною дуету Merk & Kremont, та Леонардо Кремона. Його племінник, Едді Веерус, є членом гурту Il Pagante. Кремона запланований на участь у LOL - Chi ride è fuori на Prime Video у 2025 році і нещодавно приєднався до акторського складу шоу Che tempo che fa - Il tavolo як Маго Оронцо, демонструючи свою постійну присутність та універсальність в італійському шоу-бізнесі.

Переглянути профіль

Підтверджено Не затверджені

Італія

Саватор Фікарра

Salvatore Ficarra, відомий як Salvo, є італійським художником з багатьма обличчями: комедія, актор, cabarettist, телеведучий, сценарист і режисер. Знаменитий дует Ficarra і Picone.

Переглянути профіль

Підтверджено Не затверджені

Італія

Тео Теоколі

Антоніо Теоколі, відомий професійно як Тео Теоколі, — італійський розважальник із багатогранною кар’єрою, що охоплює кілька десятиліть. Він народився 25 лютого 1945 року в Таранто, а перші роки провів у районі Сбарре міста Реджо-Калабрія, перш ніж переїхати до Мілана у віці п’яти років. Його батьки походили з Реджо-Калабрії. Тео Теоколі визнаний актором, коміком, виконавцем кабаре, шоуменом, телеведучим, співаком і письменником. Його професійний шлях розпочався приблизно в 1975 році, спираючись на фундамент, закладений у його юності. До того, як здобути популярність як комік, Теоколі досліджував різні музичні шляхи. У підлітковому віці він виступав рок-н-рольним співаком у міланських клубах зі своїм гуртом «I Demoniaci». У 1965 році він підписав контракт із звукозаписною компанією Dischi Ricordi та випустив пісню 'Una mossa sbagliata'. Коротко приєднавшись до гурту Quelli (згодом Premiata Forneria Marconi) у 1966 році, він сприяв їхньому успіху з піснею 'Una bambolina che fa no no no', перш ніж створити Teo e le vittime та записати кілька синглів. Він також брав участь у Фестивалі неаполітанської пісні в 1967 році, а пізніше приєднався до італійського складу мюзиклу 'Hair' у Римі в 1969 році. Його час у кабаре Derby у Мілані, разом із такими виконавцями, як Массімо Болді, Кочі Понзоні, Ренато Поцетто, Джорджо Фалетті та Мауро Ді Франческо, ще більше вдосконалив його комедійні таланти. Кар'єра Тео Теоколі включає участь приблизно в 30 італійських фільмах. Широке визнання він здобув у 1982 році завдяки шоу 'Non lo sapessi ma lo so' на Antennatre. З 1991 по 1992 рік він вів програму 'Striscia la notizia', а потім ненадовго співвів 'Scherzi a parte' з Джене Гноккі з лютого по травень 1992 року. Він представляв 'Mai dire gol' з 1992/1993 по 1995 рік і вів програму 'Faccia tosta' на Rai 1 у 1997 році. Його виступи в 'Quelli che il calcio' з 1998 по 2000 роки примітні його пародіями на Чезаре Мальдіні та Пеппіно Пріско. У 1999 році він був співателем 'Sanremo Notte' та 50-го Фестивалю Сан-Ремо у 2000 році, демонструючи свою універсальність як телевізійної особистості. У 1999 році він отримав нагороду Regia Televisiva за найкращу чоловічу роль року. Короткий час він вів програму 'Paperissima' у 2003 році. Енцо Джаначчі написав пісню 'Il dritto', натхненну історією життя Теоколі, що відображає його шлях і сприяє формуванню його публічного образу.

Переглянути профіль

Підтверджено Не затверджені

Італія

Тоні Сперандео

Гаетано Сперандео, відомий професійно як Тоні Сперандео, народився в Палермо, Сицилія, 8 травня 1953 року; він — італійський актор, який працює у кіно та на телебаченні. Дебют Сперандео в акторській професії відбувся у 1983 році з другорядною роллю у фільмі *Хаос*, який мав прем’єру у 1984 році та здобув певну популярність. Це стало початком плідного періоду, що охоплює кілька десятиліть. Фільмографія Сперандео включає різноманітні ролі в різних жанрах. Він знявся у фільмах «Зв'язок піци» (1985), «La Piovra 2» (1985) та «Il pentito» (1985). Подальші роботи включають «La scorta», режисера Ріккі Тогнацці, та роль у фільмі Роберто Беніньї «Johnny Stecchino» (1991). Він також зіграв у фільмах «Boys on the Outside» (1990) та «Forever Mary» (1989), обидва з яких відбуваються в Палермо. У 1992 році він знявся разом зі своєю тодішньою дружиною, Рітою Барбанерою, у фільмі «La discesa di Aclà a Floristella». Його акторський діапазон демонструється ролями Туріса у фільмі «Mery per sempre» та «Ragazzi fuori», а також у «Il sole anche di notte» (1990). У 2001 році Сперандео отримав визнання за свою роль боса мафії Тано Бадаламенті у фільмі «Сто кроків», за що був нагороджений премією Давид ді Донателло за найкращу чоловічу роль другого плану. Згодом він повторив цю роль Гаетано Бадаламенті у фільмі «Борис Джуліано – поліцейський з Палермо» (2016). З 2004 по 2009 рік, а також у 2011 році він зіграв комісара Сальваторе Скіакка в телесеріалах «La Squadra» та «La Nuova Squadra». Він також з’явився у фільмі «Людина зі скла» (2007) та брав участь у театральній постановці «Sesso chi legge» у 2008 році. Сперандео ненадовго взяв участь у реаліті-шоу «La fattoria» у 2009 році, але відмовився від участі після конфлікту. Протягом 1990-х років він записував гумористичні пісні сицилійською мовою разом з Джованні Аламією. Він був одружений з акторкою Ритою Барбанерою з 1968 року до її смерті у квітні 2001 року; у них було двоє дітей, Тоні та Прісцілла.

Переглянути профіль

Підтверджено Не затверджені

Італія

Туліо Соленгі

Tullio Alberto Gianfranco Solenghi, di nazionalità italiana, si è distinto приходять на причал, regista, комічний, volto della Televisione e maestro dell'imitazione.

Переглянути профіль

Підтверджено Не затверджені

Італія

Уго Дігеро

Уго Діґєро — італійський актор і комік із кар’єрою, що охоплює понад 40 років. Народився в Генуї 4 жовтня 1959 року. Почав свій шлях у мистецтві як скаут з ASCI Genova 10 у районі Сан-Мартіно в 1970-х роках. У 1979 році розпочав формальну освіту, вступивши до театральної школи, пов’язаної з Teatro Stabile di Genova, і закінчив навчання там у 1982 році. Під час початкового етапу свого професійного життя Діґеро брав участь у тривалому театральному сезоні з Gruppo della Rocca, а в 1980 році він та Маріо Джоріо заснували театральну трупу Oltre l'immagine. Він продовжував розвивати свої навички, ставши членом Teatro dell'Archivolto у 1986 році, де здобув визнання критиків за виставу 'Angeli e soli... siam venuti su dal niente....' з 1986 по 1997 рік. Вагомим переломним моментом став 1989 рік, коли він спільно заснував комедійний ансамбль Broncoviz разом із Марчелло Чезеною, Мауріціо Кроццою, Мауро Піровано та Карлою Сіґоріс. Broncoviz швидко здобув популярність, працюючи на сцені, телебаченні, радіо та роблячи внесок у фільм Peggio di così si muore . Після розпаду Broncoviz, Діґеро з’явився у різноманітних шоу Mai dire Gol та Mai dire Maik разом із Gialappa's Band. Він дебютував на телебаченні в 1991 році на Rai 3 у програмі Avanzi, де брав участь до 1993 року. Його роботи включають ролі у фільмах Tunnel (1994), співавторство та зйомки у Peggio di così si muore (1995) та Hollywood Party (1996). Він особливо відомий своєю роллю Джуліо Пітталуги у Un medico in famiglia з 1998 по 2000 рік, а також знову з 2009 по 2013 рік. Діґеро також з’являвся в численних інших телесеріалах, фільмах та театральних постановках, включаючи Brancaccio (2001), 500! (2001), Quore (2002) та Criminali si diventa (2021). Він режисерував театральні постановки, такі як Non ve lo do per mille (1999) та її продовження у 2000 році, і продовжує виступати з Teatro dell'Archivolto, зокрема в Momenti di trascurabile in/felicità (2017).

Переглянути профіль

Підтверджено Не затверджені

Італія

Франческо Сальві

Франческо Сальві, народився 7 лютого 1953 року в Луїно, місті поблизу італійського кордону зі Швейцарією, є багатогранним італійським розважальником. Він визначає себе як актор, комік, виконавець кабаре, співак, гуморист, режисер, письменник та перекладач. На початку своєї кар'єри він працював графічним дизайнером в рекламі та виступав з театральною трупою «Нісба» на регіональних гастролях. Він навчався в Інституті мистецтв у Урбіно, а пізніше вивчав архітектуру у Флоренції, закінчивши Політехнічний університет Мілана з відзнакою за дипломну роботу про символізм в архітектурі. Сальві також отримав знайомство з кіноанімацією від Бруно Боццетто. Сальві розпочав свою кар'єру в середині 1980-х років, швидко здобувши визнання завдяки своїм комедійним здібностям. З 1985 по 1987 рік він був головним персонажем у сатиричному телешоу різних жанрів Drive In , а згодом вів Studio 5 на Canale 5 з 1986 по 1987 рік. Потім він створив і зіграв головну роль у MegaSalviShow з 1988 по 1989 рік, що виявилося значним успіхом. Пісня-заголовок 'C'è da spostare una macchina,' посіла перше місце в італійських чартах і принесла йому нагороду Telegatto за музичний відеокліп у 1989 році; вона також стала початковою темою шоу. Сальві також дебютував як режисер у 1989 році з Vogliamoci troppo bene і взяв участь у фестивалі Санремо того ж року з піснею 'Esatto!'. Він продовжував з'являтися на Санремо кілька разів між 1990 і 1996 роками. Протягом 1990-х років Сальві продовжив свою різноманітну кар’єру. Він з’являвся в сатиричних музичних шоу, таких як & L'Odissea (1991), де зіграв Телемаха та Циклопа, і & I Tre Moschettieri (1991) у ролі Атоса. У 1992 році він співавтором коміксу для журналу & Topolino та був співведучим розважального шоу & La strana coppia & з Массімо Больді. Він також працював над радіопрограмою & Radiotopogiro & для Rai Radio 2 з 1995 по 1996 рік. Комічна універсальність Сальві ще більше демонструється його виступами в & Striscia la notizia & як ведучий та псевдокультурний кореспондент, а також озвучуванням головного героя в анімаційному серіалі & Lupo Alberto & починаючи з 1997 року. Він отримав численні нагороди, включаючи номінацію на Срібну стрічку за найкращу чоловічу роль у 2001 році та нагороду “Penisola Sorrentina Arturo Esposito” за найкращу чоловічу роль у 2008 році. На його роботу часто посилаються в книзі 'Anche le formiche nel loro piccolo s'incazzano'. Він випустив вісім альбомів, отримавши п’ять платинових та сім золотих дисків.

Переглянути профіль