Giovanni Storti, Італійська професійно, є комендантом, актором, сценаристом і режисером, і є одним з трьох членів знаменитої комічної тріо Aldo, Giovanni і Giacomo.
Cataldo Baglio, відомий як Aldo, є італійським художником, який грає як індіанки, актор, сценарист і режисер, і був відомий як учасник трійника Aldo, Giovanni і Giacomo.
Анжела Фіноччаро — італійська акторка, народилася в Мілані 20 листопада 1955 року. Її родина має коріння в Катанії, оскільки родина її батька походить звідти. Вона розпочала свою кар'єру в 1970-х роках з експериментальної трупи Quelli di Grock, беручи участь у виставах, таких як 'Spariamo alle farfalle', 'Felice e Carlina' та інших. У 1979 році вона дебютувала у кіно в Ratataplan , режисером якого був Мауріціо Нічетті. Цей ранній період також включав співпрацю з Карліною Тортою та Амато Пеннасіліко над театральною виставою Panna Acida у 1980 році, а також участь у виробництві Венеційського карнавалу між 1982 і 1983 роками. Кар'єра Фіноччаро продовжувала розвиватися протягом 1980-х років. З 1982 по 1983 рік вона зіграла одну з головних ролей у виставі Арсенік і старі мережива , а в 1984 році відвідала семінар у Театрі Порта Романа. У 1985 році вона перейшла до кабаре з монологом Джанкарло Кабелли Бокконіні , а пізніше виконувала його п'єсу Кімната квітів камелії з 1988 по 1989 рік. Протягом цього часу вона також з'являлася в телешоу La TV delle ragazze між 1988 та 1989 роками. Її останні роботи включають участь у Zelig (2003-2004) та Mammamia! (2004), а також виконання монологу Teatro anatomico на Report у 2004 році. Анжела Фіноччаро отримала значну визнання за свої акторські здібності. Вона виграла дві премії Давид ді Донателло за найкращу жіночу роль другого плану: одну у 2006 році за фільм *Не розповідай*, та іншу у 2007 році за роль Амелії Бенассі у фільмі *Мій брат – єдина дитина*. Її гра у фільмі *La bestia nel cuore* (2005) також здобула значну похвалу, принісши їй численні нагороди, включаючи Nastro d'argento, David di Donatello, Ciak Ciak d'oro та Premio Wella Cinema Donna. Вона знімалася у фільмі *Міс Всесвіт* з 2006 по 2007 рік, демонструючи свою постійну присутність в італійському кіно та театрі.
Джакомо Поретті, італієць, працює актором, коміком, кінорежисером та сценаристом. Народився у Вілла Кортезе 26 квітня 1956 року, походить із робітничої сім'ї. Його ранній інтерес до театру спонукав його спробувати вступити до трупи 'I Legnanesi' в дитинстві, але він зазнав невдачі. Він займався різними роботами, перш ніж зосередитися на акторській кар’єрі, включаючи посади геодезиста, металурга та медсестри, а пізніше – молодшого медичного персоналу в лікарні Легнано протягом одинадцяти років. У цей час він також займався кабаре та політичним активізмом. Кар'єра Поретті сформувалася завдяки театральній підготовці та співпраці. Він закінчив театральну школу в Бусто Арсіціо у 1983 році, спочатку виконуючи ролі, як-от Франческо Сфорца у «Графі Il Conte di Carmagnola» та здобувши визнання за образу Сареллі у «Questa sera...». Кабаре-партнерство «Hansel e Strüdel» було створено у 1984 році, де виступали Джакомо Поретті та Марина Массіроні. Переломним моментом став 1985 рік, коли він працював начальником курортного селища в Сардинії та познайомився з Альдо Бальйо та Джованні Сторті, які тоді були частиною дуету «I Suggestionabili». Комедійний гурт «Aldo, Giovanni e Giacomo» виник у 1991 році внаслідок попередньої співпраці. Тріо «Альдо, Джованні та Джакомо» здобуло значне визнання завдяки численним фільмам та театральним виступам. Поретті особливо відомий персонажем Тафацці, створеним разом із Карло Тураті, та пов’язаними з ним термінами «тафацциста» та «тафаццизм». Він співавтором та зіркою таких фільмів, як & Три чоловіки та нога (1997), & Це життя (1998), & Запитайте мене, чи я щасливий (2000) та & Легенда про Ела, Джона та Джека (2002). Окрім роботи з тріо, Поретті також займався сольним проектами, зокрема, вів телепрограму & Scarp de' tenis & у 2018 році та зіграв у театральній постановці «Fare un’anima» того ж року. З 2019 року він керує Театром Oscar у Мілані та запустив подкаст & PoretCast & у 2022 році. Він також писав для видань, ставши колористкою для & La Stampa & у 2010-х роках та публікував колонку «Scusate il disagio» в єзуїтському журналі Popoli. Джакомо Поретті та Марина Массіроні були одружені з 1986 по 1990 рік; наразі він одружений із Даніелою Крістофорі, і разом вони мають сина Емануеля, який народився у 2006 році.
Вінцензо «Ендзо» Яннацці, народився в Італії, грала кар'єру співачки-сонгтера, cabarettist, pianist, актор, сценарист і доктор, засвідчив себе серед найважливіших героїв італійської музичної сцени післявоєнного періоду.
Катерина Гуццанті — італійська сатиристка та акторка, народжена в Римі 5 червня 1976 року. Вона походить з родини з історією політичної залученості та мистецького вираження; її батько, Паоло Гуццанті, був колишнім депутатом парламенту, а у неї є двоє братів і сестер, Сабіна та Коррадо Гуццанті, які також є сатириками. Її батьками були Паоло Гуццанті та Германа Антонуччі. Кар’єра Катерини розпочалася в 1997 році з виступу в шоу Піппо Ченнеді, яке було створено її братом Коррадо. Згодом у 1998 році вона зіграла головну роль разом із сестрою Сабіною в програмі «La posta del cuore». Комедійний стиль Гузанті часто включає пародію та створення персонажів, досліджуючи сучасне італійське суспільство. Вона особливо відома своєю роллю Аріанни в телесеріалі «Борис», який транслювався з 2007 по 2010 рік протягом трьох сезонів, і вона повторила цю роль у четвертому сезоні в 2022 році. Під час роботи над «Борисом» вона створила галерею персонажів, включаючи «контесіну» Орсетту Орсіні. У 2012 році вона зіграла Вічі, пародію на активіста CasaPound, у «Un due tre stella». Вона також пародіювала Маріастеллу Гельміні та Сару Пейлін у «Parla con me» в 2008 році. Її робота включала ведення «La prova dell’otto», починаючи з березня 2013 року, та спільного ведення «Sostiene Bollani» зі Стефано Боллані з 2011 по 2013 рік, перш ніж представляти «Nanuk - Prove d'avventura» з Давіде Демічелісом, починаючи з 2012 року. Протягом своєї кар’єри Катерина Гуццанти продемонструвала відданість сатиричним коментарям та різноманітним колабораціям. У 2021 році вона брала участь в італійському комедійному шоу 'LOL - Chi ride è fuori', виступаючи під тиском. У 2014 році вона співпрацювала з Lo Stato Sociale над їхнім альбомом 'L'Italia peggiore.' Її робота продовжує розвиватися, демонструючи її універсальність як акторки та сатирички.
Коррадо Гуццанти народився в Римі 17 травня 1965 року. Він — італійський актор, режисер, сценарист, комік та імітатор, визнаний однією з провідних постатей сучасної італійської комедії. Родовід Паоло Гуццанти включає відданість службі суспільству, що підтверджується його батьком, Паоло Гуццанти, який працює як журналіст і політик; він також є онуком Еліо Гуццанти, колишнього міністра охорони здоров’я, та правнуком сейсмолога Коррадо Луїджі Гуццанти. Він навчався у 31-й науковій гімназії «Номентано» в Римі, але не закінчив навчання, відвідував факультет філософії в Університеті «Ла Сапієнца» в Римі, де склав одинадцять іспитів. Гуззанті розпочав свою кар'єру в 1987 році, пишучи для п'єси своєї сестри Сабіни «Il tempo restringe», і продовжив писати для телевізійних програм у 1988 році. З 1989 по 1991 рік він співпрацював з Антоніо Річчі в Mediaset та грав у сатиричному театральному гурті Серени Дандіні. Він брав участь у створенні телевізійної програми Avanzi з 1991 по 1993 рік, здобувши популярність у 1992 році як комік, що зображує Рокко Смітерсона. Його комедія натхненна Monty Python, Saturday Night Live, італійською комедією all'italiana, Раймондо Віанелло, Карло Вердоне, La Smorfia та Ренцо Арборе. Він також написав і видав у 1992 році «Il libro de Kipli», зібравши мудрість з Avanzi . У цей період він з'явився в пісні Speaker Dee Mò «Questione di stile» та дебютував у кіно в 1992 році зі Стефано Масчіареллі у фільмі «Prima le donne». Гуззанті відомий імітацією італійських особистостей, таких як політики, журналісти та знаменитості, зокрема Вітторіо Сгарбі, Джанні Мінолі та Джанкарло Фунарі. Він створив кілька запам’ятовуваних персонажів у телебаченні, таких як Піппо Ченнеді (1997), Брунелло Робертетті, сатира на псевдоінтелектуала, та Кело, псевдосвященик. Він зняв фільм Fascisti su Marte (Фашисти на Марсі) у 2006 році. До його роботи входять створення програм, таких як Il caso Scafroglia (2002) та Aniene (2011-2012). Він з’являвся в численних шоу Серeни Дандіні, зокрема 'Maddecheaò', 'Tunnel', 'Pippo Chennedy Show' та 'L'ottavo nano,' і виконував комедійні скетчі з Карлою Сіньорис у 'Avanzi.' У 2010 році він отримав нагороду Forte dei Marmi за політичну сатиру. Він продовжує працювати актором, режисером, коміком та імітатором, знімаючись у шоу, таких як 'Milano-Roma' та 'L'Ottavo nano'.
Оресте Левелло є перекладачем, артистом кабарету, дубінг-менеджером, журналістом, гумористом та італійським телебаченням.
Народившись у Турині, Італія, 29 жовтня 1964 року, Лучіана Літціцетто – італійська розважальна особистість, яка працює комедійною акторкою, радіоведучою та гумористкою. Вона виросла в районі Сан-Донато Турина, з родинними коренями в Босконеро. Її батьками були П'єтро Літціцетто та Антонетта Дедзутто. Її часто ласкаво називають «Лучіаніна». Кар'єра Літтіцетто розпочалася з навчання в консерваторії імені Дж. Верді в Турині, де вона отримала диплом з фортепіано у 1984 році; згодом у 1990 році вона здобула ступінь бакалавра факультету гуманітарних наук Університету Турина. Вона також відвідувала акторську школу в Монкальєрі та протягом дев'яти років працювала шкільним учителем у школі Карло Леві. До здобуття ширшого визнання Літтіцетто виступала в театрах по всій Туринській області та виконувала озвучення для міжнародних мильних опер. Дебютувала на Rai Radio 2’s Hit Parade та здобула ширше визнання завдяки виступам у шоу Мауріціо Костанцо, що дозволило їй зосередитися на розвагах. Кабаре-шоу Zelig у 1990-х роках ще більше закріпило її присутність в італійській комедії. Літціцетто здобула популярність завдяки своєму сатиричному гумору, який часто спрямований на урядовців та релігійних лідерів. Вона зіграла роль Сабріни в телешоу "Сільіто Ліндо" у 1993 році, яке запам'яталося фразою "Мінкія Сабрі!". До 2014 року вона написала 14 гумористичних книг, часто згадуючи статеві органи як Вальтер та Іоланда. Її роботи включають виступи в "Аванці" (Rai Tre) та ролі у фільмах "Тутті джу пер тера" та "Тре уомені е уна гамба". З 1997 року вона регулярно з'являється в програмі "Май діре гол", а також спільно вела фестиваль Сан-Ремо у 2013 та 2014 роках з Фабіо Фаціо. У 2007 році вона отримала премію Де Сіка від Президента Італійської Республіки, а також була визнана найкращою жінкою на італійському телебаченні у 2013 та 2014 роках. Наразі вона регулярно з'являється в вечірній програмі Rai 3 "Че темпо че фа", а з 15 жовтня 2023 року Літціцетто та Фабіо Фаціо перейдуть на мережу Warner Bros Discovery (NOVE). Варто зазначити, що у 2021 році вона отримала почесне звання "Гран корнута" від карнавалу Путіньяно, що є знаком пошани, який символізує кмітливість та інтелект у регіоні Барі.
Массімо Джіні — італійський актор, який народився в Римі 12 жовтня 1954 року. Його батьки розійшлися, коли йому було три роки; його батько був з Парми, а мати — римлянка. Він розпочав свою кар'єру як артист у туристичних селищах і також працював актором озвучення та радіоведучим на ранніх етапах. У ті formative роки він подружився з Фабріціо Бентовіньолі та Армандо Де Рацца, і здобув першу визнання як театральний актор. Массімо Джіні співпрацював з відомими режисерами, такими як Франко Дзеффіреллі, Джорджо Стрелер, Джузеппе Патроні Ґріффі та Габріеле Лавіа, і навіть виступав разом із Вітторіо Ґассманом у «Отелло» Шекспіра. Кар’єра Гіні у кіно розпочалася з ролі у фільмі Speed Cross (1979). Протягом своєї кар’єри він знявся в численних фільмах, серед яких La neve nel bicchiere (1984), Secrets Secrets (1984), Lethal Obsession (1987), Italia-Germania 4-3 (1990), де він зіграв Федеріко, та Living It Up (1994). Він також зіграв Роберто Россіні у Celluloide (1996) і озвучив Ніколаса Кейджа у Via da Las Vegas . Міжнародне визнання він здобув завдяки ролі у La tregua (1997). Його фільмографія включає участь у фільмах Паоло Вірці La bella vita (1994) та Tea with Mussolini (1999), де він зіграв свого батька, а також у рекламі Illycaffè, знятій Френсісом Фордом Копполою у 1999 році. Творчість Массімо Джіні виходить за межі кіно. Він зіграв капітана Феліче у фільмі Segreti segreti (1984) та роль Валенцані у Compagni di scuola (1988). Він зобразив Анджело Ронкаллі, згодом Папу Івана XXIII, у мінісеріалі Papa Giovanni - Ioannes XXIII (2002) та Антоніо Меуччі у телевізійному фільмі про винахід телефону у 2005 році. Він знявся в серіалі Raccontami (2006-2008) та брав участь у кількох комедіях Нері Паренті між 2005 та 2010 роками. У 2011 році він виграв вокальне шоу Lasciami cantare! та зіграв у мюзиклі La Cage aux Folles . Він був ведучим події відкриття Agon Channel у 2014 році та знявся у Non si ruba a casa dei ladri (2016). Наразі заплановано його участь у Hotel Costiera (2025), а найостанніша його роль – у The New Pope (2020).
Італійський актор, комік та телеведучий Раймондо Віанелло народився в Римі 7 травня 1922 року. Молоді роки він провів у Пулі, а помер у Мілані 15 квітня 2010 року у віці 87 років від ниркової недостатності. Його творча кар’єра охопила шістдесят років, що закріпило за ним статус одного з основоположників італійського телебачення разом із Майком Бонго та Корадо. Віанелло народився в Римі, але десятиліття провів у Далмації, перш ніж переїхати до Мілана, де жив і помер. Кар'єра Віанелло розпочалася в кінці 1940-х років, спочатку працюючи у кіно як комедійний актор та сценарист. Він коротко служив у званні сержанта в берсальєрській дивізії під час Італійської соціальної республіки, вступивши в 1943 році у віці близько 20-21 року, і був захоплений американськими військами під час Другої світової війни. Він провів час у таборі полонених біля Пізи, досвід, який, можливо, вплинув на його рішення зайнятися акторством замість військової чи юридичної кар'єри, як бажали його батьки. У цей період він ділив табір з майбутніми видатними діячами, такими як Даріо Фо, Енріко Марія Салерно та Вальтер К'ярі. З 1954 по 1959 рік він спільно вів сатиричне шоу Un due tre з Уго Тогнацці, програму, яка була припинена в 1959 році після скетчу про президента Джованні Ґрончі. Протягом своєї кар’єри Віанелло знявся у 79 фільмах між 1947 та 1968 роками і був ведучим численних телепрограм. Серед них були декілька суботніх шоу на RAI в 1970-х роках, вікторини, такі як Zig Zag та Il gioco del 9 , і спортивне ток-шоу Pressing з 1991 по 1999 рік. Віанелло також був ведучим Фестивалю пісні Сан-Ремо у 1998 році. Його найкраще відомою роботою, мабуть, була ситком Casa Vianello , де головні ролі зіграли він та його дружина, акторка Сандра Мондаїні, на яку він одружився в 1962 році. Шоу виходило з 1988 по 2008 рік і транслювалося на Canale 5 та пізніше Rete 4, де Віанелло та Мондаїні грали себе. Їхня остання спільна поява відбулася у телефільмі Crociera Vianello у 2008 році.
Відомий як Дадо, арт ім'я Гавриї Пельґіні, є італійський художник, який займається комесією, кабаретом та музикою. В останні роки він зосередив свою діяльність на музичному театрі.
Албанія
Вірменія
Аргентина
Австрія
Австралія
Азербайджан
Бельгія
Болгарія
Бенін
Бразилія
Канада
Швейцарія
Чилі
Камерун
Китай
Колумбія
Чехія
Німеччина
Данія
Домініканська Республіка
Алжир
Естонія
Єгипет
Іспанія
Фінляндія
Франція
Великобританія
Гана
Греція
Гватемала
Угорщина
Індонезія
Ірландія
Ізраїль
Індія
Ірак
Іран
Італія
Ямайка
Японія
Кенія
Корея, Південь
Казахстан
Ліван
Латвія
Марокко
М'янма
Мальта
Малаві
Мексика
Малайзія
Нігерія
Нікарагуа
Нідерланди
Норвегія
Непал
Нова Зеландія
Перу
Філіппіни
Пакистан
Польща
Португалія
Катар
Румунія
Сербія
Росія
Саудівська Аравія
Швеція
Словенія
Словаччина
Таїланд
Туніс
Туреччина
Тайвань
Україна
Уганда
Сполучені Штати
Уругвай
Узбекистан
В'єтнам
Південна Африка
