Мис Фердл був німецьким комедиком і є одним з найвідоміших баварських народних пісень і виконавців. Його слава ґрунтується на співвідношенні «Ейн Ваген фон дер Ліні 8» «, сатир для Мюнхена Трамбахна, стала атем багатьох трамвайних друзів.
Вільфрід Астор, народжений Вільгельм Ґотфрід Астор у Мюнхені 6 вересня 1961 року, — німецький кабаре-артист, музикант і композитор. Виріс у районі Газенберг у Мюнхені, він відвідував місцеві школи, перш ніж розпочати навчання на інструментальника BMW у 1976 році. Він продовжив свою освіту та став інженером-механіком до 1985 року. Різноманітний досвід Астора, включаючи час, проведений як інструментальник, впливає на його підхід до комедії, яку він вважає ремеслом. Він визнаний як найвідоміший у Німеччині майстер гри слів та «рибалка» складів протягом 35 років. Музична подорож Астора розпочалася у віці 14 років, коли він почав грати на акордеоні, після чого з 1979 року взявся за уроки гітари. Приблизно в 1983 році він почав писати пісні та прозові тексти, утвердившись у мюнхенській кабаре сцені. Особливо відомий став у першій половині 1990-х завдяки своїм кабаретним виступам, що використовують гру слів, включаючи омофони та омографи. Його комедійний стиль спирається на власну уяву та дотримується німецьких правил римування, часто виконуючи під псевдонімом «Вольфганг Амадей Нотарц». З 1990 по 1999 рік він вів комедійне шоу «Die Feuchtgrubers» на Antenne Bayern. Він також робив тижневий комедійний сегмент під назвою «Willys Wortstudio» для Bayern 3. Протягом своєї кар’єри Віллі Астор здобув значну визнання. У 1997 році він написав гімн ФК «Баварія Мюнхен» – «Stern des Südens», співпрацюючи зі Стефаном Леманном над текстом. Він знявся в телесеріалі «Die Willy Astor-Show» разом із Гюнтером Ґрюнвальдом у 1996 році та виступав на фестивалі гумору Ароза у 2009 році та фестивалі пісень «Songs an einem Sommerabend» у 2004 році. До середини 1990-х років він випустив п’ять альбомів інструментальної музики, а його музичний проєкт «Sound Of Islands» користується популярністю серед шанувальників інструментальної музики. У 2013 році він взяв участь у благодійному записі «Weida». Його комедійний репертуар включає численні пісні, які вважаються класикою, такі як «Radkäppchen», «Alkoholnummer», «Fasermacker» та «Maschin scho putzt». Зараз він гастролює зі своєю програмою «Pointe of no Return», яка включає його «Найкращі жарти», і підтримує онлайн-магазин для своїх публікацій, зокрема CD, пов’язаний з його програмою «Jäger des verlorenen Satzes». Його виступи спрямовані на те, щоб допомогти людям забути про щоденні турботи.
Хельга Ганеманн, німецька артистка естради, кабаре-виконавиця, співачка та акторка, народилася 8 вересня 1937 року в Берліні-Вільгельмсруа та померла 20 листопада 1991 року в Берліні-Бух. Вона була наймолодшою з чотирьох дітей. Її талант до комедії було виявлено ще під час навчання у школі. З 1956 по 1959 рік вона навчалася в Академії драматичного мистецтва ім. Е. Буша в Берліні-Нідерашеневайде, яка також відома як Schauspielschule (Школа акторської майстерності). Ця підготовка підготувала її до кар’єри у сфері виконавського мистецтва. Ганнеман розпочала своє професійне життя з дебюту на сцені у 1959 році в кабаретному ансамблі «Лейпціґер-Пфефермюле». Вона повернулася до Берліна приблизно у 1961 або 1962 роках, зосереджуючись на кабаре та комедії. Після 1962 року вона часто з’являлася по телебаченню та радіо. З 1969 року вона стала постійним членом ансамблю Німецької телерадіокомпанії (Deutscher Fernsehfunk). Вона була відома своїми виступами в сатирично-комедійному шоу «Tele-BZ», де виступала разом з Інгеборг Краббе, Інгеборг Насс, Гансом-Йоахімом Ганішем та Серхіо Гюнтером, знявшись у понад 30 епізодах. Її робота в «Tele-BZ» принесла їй мистецьку премію Спілки вільних німецьких профспілок (FDGB) НДР. Ганнеман здобула значну популярність у Східній Німеччині наприкінці 1970-х років, відома своєю "берлінською щелепою", тобто прямолінійністю. З того часу вона вела програму 'Helgas Top(p)-Musike' на Berliner Rundfunk і мала хіти, зокрема 'Wo ist mein Jeld bloß geblieben,' 'Jetzt kommt dein Süßer,' та 'U-Bahn-Beat.' Вона також регулярно представляла оглядне шоу 'Ein Kessel Buntes' та зіграла ролі, такі як Ерна Мішке у телевізійній драматичній серії Maxe Baumann з 1976 по 1980 рік, і мачуха Маріанна у казковому фільмі 1976 року Aschenbrödel . Вона озвучувала Юванну Єнсен у трьох фільмах про Олсенівську банду. Ганнеман отримала мистецьку премію НДР у 1982 році та Національну премію НДР за мистецтво та літературу III класу в 1987 році. У листопаді 1991 року їй діагностували рак легенів незадовго до смерті у віці 54 років. В її пам'ять у 1995 році було встановлено премію 'Goldene Henne', а громадський центр у Шенефайхе, де вона жила, було названо Helga-Hahnemann-Haus.
Elke Winkens, geborene Фіш, ist eine österreichisch-deutsche Schauspielerin. Sie wuchs im deutschen Ort Ratheim, einem Stadtteil von Hückelhoven, auf. Wegen des Berufs ihres Vaters zog штамп Familie zunächst у штампі Niederlande und anschließend nach Belgien; für eine weile lebte sie zudem in Afrika. Mit sechs Jahren почався sie Ballettunterricht, und I Alter von neun trat sie erstmals auf einer Bühne auf. Anschließend War sie в zahlreichen Tanz-und Theaterproduktionen zu sehen. Von 1978 bis 1986 війни sie als професійelle turnerin aktiv und gewann mehrere Titel im Bodenturnturnen.
Карл Валентин, справжнє ім'я Валентин Людвіг Фей, народився 4 червня 1882 року в Мюнхені, був баварським комедіантом і кабаре-виконавцем. Він походив із середнього класу; його батько, Йоганн Валентин Фей, займався перевезенням меблів, а батьки одружилися у 1869 році. Спочатку він працював підмайстром столяра, закінчивши цю практику приблизно в 1896 році. У ранньому віці він пережив втрати зі смертю сестри Елізабет у 1871 році та братів Карла і Макса у 1882 році; сам він вижив після дифтерії в дитинстві завдяки лікуванню старої жінки. Валентин розпочав свою кар'єру виступів близько 1901 року як «Vereinshumorist». У 1902 році він три місяці відвідував школу естради в Мюнхені під керівництвом Германа Штребеля та вперше виступив під іменем «Карл Валентин» у вар'єте-театрі Zeughaus у Нюрнберзі. Він зробив трирічну перерву у виступах, щоб сконструювати двадцятигранний гурт з однією людиною, з яким гастролював у 1906 році, а також коротко керував сімейною транспортною компанією Falk & Fey з 1902 по 1906 роки після смерті батька. Він вивчав музику та навчився грати на гітарі у Генріха Альберта, і регулярно виступав у мюнхенських кабаре та пивних залах. З 1911 року він співпрацював з Елізабет Веллано (Лизль Карлштадт), і вони були відомі своїми короткими комедійними скетчами баварською діалектом. Творча спадщина Валентина включала численні німі фільми 1920-х років, починаючи приблизно з 1912 року, коли він заснував кіностудію в Мюнхені. Він знявся приблизно в 40 короткометражних фільмах, часто на основі власних ескізів, зокрема & Таємниці перукарні (1923) за сценарієм Бертольда Брехта та & Mysterien eines Frisiersalons (1922). Він зняв і зіграв головну роль у своєму останньому німому фільмі «Der Sonderling» у 1929 році. Він писав ескізи та п’єсу під назвою «Ritter Unkenstein», а також написав класичну пісню «Ja so war'ns die oidn Rittersleut». Бертольд Брехт порівнював Валентина з Чапліном за їхню відмову від мімікрії та психологізму, і Брехт іноді грав на кларнеті в ескізах Валентина, підкреслюючи їхню тісну дружбу. Валентина іноді називали «Чарлі Чапліном Німеччини». Він знявся у своєму першому звуковому фільмі & Die verkaufte Braut & у 1932 році. Він помер 9 лютого 1948 року в Планеґу від запалення легенів. Музей Валентина було засновано в Мюнхені в 1959 році, і статуя на його честь стоїть на Вітуалієнмаркті. Його творчість вплинула на таких митців, як Бертольд Брехт, Семюел Беккет, Лоріот та Хельге Шнайдер, і тепер вважається значним внеском у німецьку культуру Веймарської республіки.
Кая Янар — німецький комік, народився 20 травня 1973 року у Франкфурті-на-Майні. Його батьки — турецькі іммігранти з Антакії (Туреччина), і він навчався у гімназії Генріха фон Гаґерна у Франкфурті, отримавши абітур. З юних років Кая Янар спочатку хотів стати коміком. Він здобував вищу освіту, вивчаючи фонетику, американські студії та філософію у Франкфуртському університеті імені Йоганна Вольфганга Ґете, хоча й не закінчив навчання. Його походження як громадянина Німеччини з турецько-арабськими батьками сприяло формуванню його унікальної перспективи. Янар здобув популярність у 2001 році завдяки комедійному шоу Sat.1 Was guckst du?! , де він грає з культурними стереотипами. Шоу принесло йому Deutscher Fernsehpreis у 2001 році та численні нагороди, включаючи Німецьку телевізійну премію за найкращу комедію та найкраще комедійне шоу у 2002 році. Він випустив кілька CD, зокрема 'Suchst du' (2001) та 'Welttournee durch Deutschland' (2003), і опублікував книгу під назвою Made in Germany (2011). Він гастролює Німеччиною з сольними комедійними програмами, включаючи Made in Germany (2008), Live und unzensiert (2009) та All Inclusive! (2013), записи яких транслюються на RTL. Він також зіграв роль у телевізійній комедії 2008 року Dekker & Adi – Wer bremst verliert! . Окрім своїх комедійних виступів, Кая Янар веде телешоу RTL «Geht's noch?! Kayas Woche» (від 2014 року), поєднуючи стендап та політичну сатиру. Раніше він вів шоу «Kaya Yanar testet Deutschland – die Multi-Kulti-Show» на ZDF у 2007 році та був співатором «Stars bei der Arbeit» з 2011 по 2012 рік. Його вважають ключовою фігурою у просуванні мультикультурного прийняття в німецькомовних країнах, і з 2012 року він є хрещеним батьком гімназії Генріха Мідендорфа в Ашендорфі, підтримуючи «Школа без расизму – школа з мужністю». Він також є членом журі німецького «Comedy Grand-Prix» та активно займається захистом прав тварин, підтримуючи PETA та будучи веганом. Він оголосив про завершення гастрольної діяльності після свого туру Lost у 2026 році.
Багатогранна німецька особистість, Бернхард-Віктор Кристоф-Карл фон Бюлов, відомий як Вікко або Ло́ріот, виконував декілька ролей, зокрема коміка, актора, карикатуриста, письменника, режисера фільмів та гумориста. Народився 12 листопада 1923 року в Бранденбурзі-на-Гавелі, Пруссія (нині Бранденбург, Німеччина). Він переважно використовував псевдонім Ло́ріот, що походить від французького слова, яке означає синій великий дятлик – тварина на гербі родини фон Бюлов. Його батьками були Йоганн-Альбрехт Вільгельм фон Бюлов та Шарлотта фон Редер; вони розійшлися незабаром після його народження. Він виріс у Берліні з бабусею після смерті матері, коли йому було шість років. Протягом трьох років він служив оберлейтенантом на Східному фронті під час Другої світової війни, отримавши Залізний хрест 2-го та 1-го класу, а також значок танкового бою в бронзі. Лоріот спочатку зарекомендував себе як карикатурист, публікуючи карикатури під псевдонімом Лоріот з 1950 року в журналах, таких як *Die Straße*, *Stern* та *Quick*. Фон Бюлов закінчив Abitur у 1946 році після завершення навчання на графічного дизайнера разом із живописом у Гамбурзькій Landeskunstschule. З 1950 року він почав розширювати свою діяльність в інші творчі сфери, працюючи актором, сценаристом, аніматором, ведучим, режисером та дизайнером сценічних костюмів. У 1971 році він створив мультфільм Вум, озвучуючи цього персонажа сам; крім того, пісня «Ich wünsch' mir 'ne kleine Miezekatze», пов’язана з Вумом, здобула широке визнання в 1972 році. Його комедійний стиль передбачав покерфейс, прагнучи до того, щоб сміялася аудиторія, а не він сам, часто висміюючи німецьку формальність та щирість. Качка Мюллера-Люденщайдта у ванні та сценарії про подружнє консультування та оплату паркування. Телесеріал «Лоріот» дебютував у 1976 році, поєднуючи серйозний пантомім з дотепними жартами про німецькі стереотипи. Він зняв фільми «Ödipussi» (1988) та «Pappa Ante Portas» (1991), а також провів гумористичний гала-концерт на честь 100-річного ювілею Берлінського філармонічного оркестру у 1982 році. Баварська кінопремія була вручена йому двічі, у 1988 та 1993 роках, а Університет Вупперталя удостоїв його почесною докторською степенню у 2001 році. Його робота значно вплинула на німецьку мову завдяки його каламбурам та дотепності, і відома своїми люблячими безглуздими та божевільними сценами. Скетчі часто містять повторювані теми, такі як перекошена картина на стіні та відомі цитати, наприклад, «Качка залишається зовні». Лоріот помер 22 серпня 2011 року в Мюнсінг-Аммерланді, залишивши по собі спадок гумористичних чернеток, історій і фільмів, які й донині розважають глядачів, зокрема поточні тури з його скетчами, виконаними кабаре-ансамблем «Leipziger Pfeffermühle».
Майкл Гербіг, народився 29 квітня 1968 року в Мюнхені, Німеччина, — німецький комік, актор, підприємець, сценарист, режисер, актор озвучування та продюсер. Він професійно відомий як Буллі Гербіг, прізвисько, яке він отримав у дитинстві від вчительки та пізніше прийняв. З юних років він мріяв знімати фільми, спочатку займаючись фотографією на прохання матері. Гербіг розпочав свою кар'єру в 1991 році з виступів у радіошоу, таких як & Langemann und die Morgencrew та & Die Bayern-Cops . Він продовжував працювати на радіо, знімаючись у численних передачах, а пізніше з 1997 року вів & Bully's Late Light Show . Його робота розширилася і на телебачення, включно з серіалом скетчів & Bullyparade , який виходив з 1997 по 2002 рік і в якому знімалися Рік Каваніан, Крістіан Траміц та Діана Герольд. Скетчі шоу включали пародії на & Star Trek , вестерни та життя імператриці Єлизавети Баварської (Сісі), а глядачі голосували за теми для майбутніх фільмів. У 1996 році він заснував herbX Medienproduktion GmbH, а в 1998 році – herbX Tonstudios, і в 1999 році – herbX Film GmbH. Гербіг досяг значного успіху в кіно, знявши свій перший фільм, Еркан та Стефан , у 2000 році. Der Schuh des Manitu (2001) став великим комерційним успіхом, залучивши понад 11,7 мільйона глядачів та отримавши спеціальний приз на Bavarian Film Awards у 2001 році. (T)Raumschiff Surprise – Periode 1 (2004) також виявився комерційно успішним. Він озвучував шерифа Вуді в німецьких дубляжах Іграшкова історія 3 та Іграшкова історія 4 . У 2009 році він зняв адаптацію у реальному виконанні Вікі-вікінг , а в 2018 році – трилер Куля . З квітня 2021 року він веде шоу Останній сміється: Німеччина на Amazon Prime. Його робота була відзначена нагородами, включаючи премію Бернда Айхінгера на 62-й German Film Awards у 2012 році, премію Bambi Award – Film National у 2001 році та премію German Comedy Award – Найкращий комік у 2001 році.
Майкл Міттермейєр — німецький комік, який народився 3 квітня 1966 року в Дорфені, Верхня Баварія. Його батько працював аукціоністом, а він навчався у гімназії в Гарс-ам-Інн, отримавши Abitur. Дитинство Майкла минуло в Баварії, і спочатку він прагнув стати рок-музикантом, займаючись уроками фортепіано та гітари та виступаючи вуличним музикантом. Натхненний американським коміком Джеррі Льюїсом, він почав готувати матеріали для виступів приблизно з 1987 року і вперше з’явився на телебаченні у віці 15 років у 1981 році в шоу ZDF Scooter. Міттермайєр вивчав політичні науки та американські студії в Людвиг-Максиміліанському університеті Мюнхена, захистивши магістерську дисертацію про американський стендап-гумор у 1994 році. Він розпочав свою кар'єру з комедійної програми 'Zapped' у 1996 році, яка включала пародії на німецьку рекламу та серіал США 'MacGyver'. Шоу гастролювало по всій Німеччині, Австрії та Швейцарії, досягаючи розпроданих виступів і завоювавши Золоту Європу за комедію в 1997 році. У початку 1997 року він випустив CD 'Zapped!', а також виграв Prix Pantheon на German Spaß-und-Satire-Open у Бонні в 1996 році. Відтоді він випустив численні комедійні програми, зокрема 'Wahnsinnlich' (1990), 'Zapped!' (1999), 'Back to Life' (2002), 'Paranoid' (2004), 'Safari' (2007) та 'Achtung, Baby!' (2010), а також більш свіжі шоу, такі як '#13' (2022) та 'Flashback – Die Rückkehr der Zukunft' (2024). Робота Міттермайєра отримала значне визнання, зокрема премію «Deutscher Comedypreis» за найкращого коміка поспіль починаючи з 1999 року, і він виграв її загалом п’ять разів. Він також отримав нагороду Fernsehpreis der ARD (Золота Європа) у 1998 році та премію ECHO як «найкраща національна комедійна зірка» у 2001 році. Він виступав у нью-йоркських комедійних клубах та на міжнародних фестивалях, зокрема на Міжнародному комедійному фестивалі Кейптауна у 2009 році. Він також відомий тим, що популяризував термін «Arschgeweih» та співпрацею з Guano Apes над синглом «Kumba Yo!» під назвою Mittermeier vs. Guano Babes. Наразі він веде телешоу «Знайди брехуна, Міттермайєре» (BR) і готує свою нову програму «OLDBOY …sind wir bald da?», яка вийде в ефір у 2027 році. Він відкрив комедійний клуб «Lucky Punch Comedy Club» у Мюнхені у 2023 році та другу локацію у Відні у 2026 році, надаючи платформу для молодих коміків.
Німецький артист, Отто Ґерхард Валькес, який широко відомий просто як Отто, працює коміком, актором, музикантом, письменником та художником коміксів. Народився 22 липня 1948 року в Емдені, Німеччина, і виріс у районі Трансваль з старшим братом Карл-Гайцем. Його батьками були Карл Валькес, художник, та Адель Люпкес. Вперше виступив публічно у віці одинадцяти років, декламуючи пісню "Babysitter-Boogie" та отримавши подарунковий сертифікат і книгу. У період між 1964 та приблизно 1970 роками Отто був членом гурту The Rustlers, який переважно виконував пісні Beatles; однак, його імпровізаційні коментарі на сцені здобули більшу популярність серед аудиторії, ніж музика, що зрештою спрямувало його до кар’єри в комедії. Отто розпочав навчання з мистецтва в Hochschule für bildende Künste Гамбург у 1970 році, але не закінчив навчання. У цей час він жив у спільній квартирі під назвою Villa Kunterbunt у Гамбурзі-Вінтерхуде з чотирнадцятьма іншими митцями, зокрема Удо Ліденбергом та Маріусом Мюллер-Вестерхагеном. Він виступав у фольклорному клубі Danny's Pan у Гамбурзі. У 1972 році він познайомився зі своїм менеджером Гансом Отто Мертенсом. Його перший альбом, 'Otto', вийшов у 1973 році та був проданий тиражем понад 500 000 примірників, на обкладинці якого були зображені Ottifanten. Телешоу 'Otto Show' 1973 року стало для нього значним проривом. Комедія Отто базується на каламбурах, грі слів та абсурдному мовленні, звуках і жестах. Він часто включає в свої виступи сатиру, політичні коментарі та соціальну критику. Його книги та платівки під псевдонімом "Отто" були успішними, досягнувши верхніх позицій у чартах. Він відомий завдяки таким персонажам, як Гаррі Гірш, фрау Зуґбір, оберфурстер Пудліх та Герберт фон Карамальц, але найбільш відомим його комічним персонажем є Оттіфант. У 1993 році він створив 13-серійний анімаційний серіал "Отто та Оттіфанти" та анімаційний фільм "Командо Störtebeker" у 2001 році. Отто також озвучував персонажів, таких як Мушу в диснеївському мультфільмі "Мулан" (1998) та Сід-лінивець у "Епосі льоду" (2002). Він зіграв головну роль у фільмах "7 гномів" (2004) та його продовженні (2006). Зараз він живе в Гамбурзі-Бланкезезе та продає сувеніри, включаючи тостери з логотипом "Оттіфант" та звуковим ефектом під назвою "Смачного", а також футболки з дизайном смішного Оттіфанту. У 2023 році ремікс його пісні "Friesenjung" посів перше місце в німецькому чарті синглів.
Штефан Конрад Рааб народився 20 жовтня 1966 року в Кельні. Він – німецький розважальник, теле- та музичний продюсер, композитор, музикант, телеведучий та підприємець. Виріс у районі Зюльц у Кельні разом зі своєю сестрою, отримав атестат про середню освіту після навчання в єзуїтській гімназії Aloisiuskolleg у Бонн-Бад-Годесберзі. Його батьки вели м’ясну крамницю, і сам він пройшов навчання як м’ясник, склавши іспит майстра у червні 1990 року. Коротко вивчав право протягом п’яти семестрів. Починаючи з 1990 року, Рааб розпочав кар’єру незалежного продюсера та композитора, починаючи зі створення рекламних джинглів. Вперше він з’явився на німецькому телебаченні в 1990-х роках, здобувши популярність як ведучий комедійно-музичного шоу Vivasion, яке почалося в 1993 році на каналі VIVA. З 1993 по 1998 рік він вів Vivasion. У 1994 році ним було створено хітовий пародійний трек на національного футбольного тренера Берті Фогтса. Крім того, його визнають за те, що він започаткував вок-рейсинг, і у 1999 році він заснував свою продюсерську компанію RaabTV. Пізньонічне комедійне шоу TV total, яке стало невід’ємною частиною німецького телебачення, мало Рааба ведучим з 1999 по 2015 рік. Рааб створив інші телешоу, зокрема «Schlag den Raab», де глядачі змагалися з гостями за великі грошові призи, та «Bundesvision Song Contest». Він брав участь у виробництві німецьких представників на пісенному конкурсі Євробачення з 1998 по 2012 рік, а також знову у 2025. У 2000 році він виконав пісню «Wadde hadde dudde da?» на Євробаченні та посів п’яте місце. Він відкрив і просував музикантів, таких як Макс Мутцке, Стефані Гайнцманн, Лена Мейєр-Ландрут та Abor & Tynna, а також ведучого Елтона. Вважаючись одним з найуспішніших розважальників 1990-х і 2000-х років, він отримав пропозицію довгострокового продовження контракту від ProSieben. Він завершив свою телевізійну кар’єру в 2015 році, але залишався телевізійним продюсером до 2024 року. З вересня 2025 року він веде шоу «Die Stefan Raab Show», а з березня 2026 року спільно веде вечірнє суботнє шоу «Wer weiß wie wann was war?» з Бабою Шьонебергер. У 2024 році він знову з’явився на публіці з шоу «Du gewinnst hier nicht die Million» на RTL.
Якоб Гайс, також відомий як Папа Гайс, був німецьким виконавцем, фольк-співаком і музичним керівником. Народився в Афінах 27 грудня 1840 року, у шість років переїхав до Мюнхена зі своєю сім’єю. Його батько, Ніколаус Гайс, обіймав посаду при дворі грецького королівського двору. Гайс спочатку мав намір стати католицьким священиком, але покинув теологічні навчання у віці 26 років, щоб розпочати кар’єру на сцені. Помер у Мюнхені 3 березня 1908 року у віці 67 років і був похований на Західному цвинтарі (Вестфрідгоф). Гейс розпочав свою кар'єру виступів у Відні, вперше з’явившись на сцені у віці 26 років. З 1869 року він регулярно виступав як гуморист у готелі «Оберполлінгер». Короткий час він приєднався до ансамблю Андерля Вельша, а в листопаді 1875 року став директором власного вокального колективу, до якого входили Крістіан Зайденбуш та Віллі Шеффер, відомі своїми жіночими пародіями. Його сценічне ім’я, Папа Гейс, перекладається як «Тато Гейс», і він часто носив чорний одяг, що нагадував католицького священика, іноді його вітали як «Отця». Він досяг значного успіху з карикатурою на забуйливого студента корпусу у костюмованому виступі «Das bemooste Haupt». Близько 1900 року його вважали найпопулярнішим народним співаком у Мюнхені. Стиль комедії Ґейса полягав у зображенні персонажів зі складними життєвими історіями та часто містив «звичайних людей», таких як слуги та каретного наїзника. У 1878 році він заснував власний музично-комічний гурт під назвою Gesellschaft Geis. Пауль Дамас писав музику для його куплетів, пізніше його замінив Георг Губер. Його куплети вважаються відображенням культурної історії Мюнхена. У 1902 році він записав п’ять пісень для Gramophone Co., зокрема «Kalauer-Couplet», «Daradl-Dadl» та травестію «Bachstelzenlied» (Пісня жайвора). У 1905 році він написав автобіографію під назвою «Якоб Ґейс: Selbstbiographie». Відомими куплетами були «Schimpfen tut a jeder», «Verlassen bin i», «Drah di Madl, drah di» та «morgen kommt der Mahdi». Його спадок вплинув на наступні покоління народних співаків, а серед його онуків були драматург і режисер.
Албанія
1
Вірменія
1
Аргентина
24
Австрія
28
Австралія
22
Азербайджан
1
Бельгія
13
Болгарія
31
Бенін
2
Болівія
1
Бразилія
12
Канада
48
Швейцарія
17
Чилі
8
Камерун
1
Китай
7
Колумбія
2
Чехія
7
Данія
17
Домініканська Республіка
1
Алжир
2
Естонія
5
Єгипет
4
Іспанія
74
Фінляндія
15
Франція
211
Великобританія
148
Гана
3
Греція
18
Гватемала
1
Угорщина
7
Індонезія
8
Ірландія
20
Ізраїль
9
Індія
11
Ірак
3
Іран
6
Італія
136
Ямайка
1
Японія
35
Кенія
3
Корея, Південь
20
Казахстан
1
Ліван
5
Латвія
1
Марокко
17
М'янма
1
Мальта
1
Малаві
2
Мексика
28
Малайзія
7
Нігерія
19
Нікарагуа
2
Нідерланди
2
Норвегія
12
Непал
3
Нова Зеландія
9
Перу
2
Філіппіни
35
Пакистан
7
Польща
8
Португалія
7
Катар
1
Румунія
1
Сербія
3
Росія
9
Саудівська Аравія
4
Швеція
101
Словенія
4
Словаччина
2
Таїланд
2
Туніс
4
Туреччина
5
Тайвань
1
Україна
1
Уганда
7
Сполучені Штати
213
Уругвай
1
Узбекистан
1
В'єтнам
1
Південна Африка
2
Німеччина має різноманітну комедійну культуру, яка включає стендап, кабаре, скетч-комедію, телебачення, кіно та виступи наживо на сцені. Німецькі коміки працюють у різних стилях, від гумору, заснованого на спостереженнях, і сатири до комедії персонажів, оповідань та імпровізації.
Каталог GiggleTime об'єднує німецьких коміків, стендап-коміків, акторів комедійних жанрів, артистів кабаре та інших особистостей зі світу німецької комедії. Перегляньте профілі вище, щоб відкрити для себе коміків різних поколінь та дізнатися більше про їхню кар’єру та виступи.
Стендап-комедія стала дедалі популярнішою частиною розваг у Німеччині, з коміками, які виступають у комедійних клубах, театрах, на фестивалях та інших живих майданчиках.
Німецький стендап охоплює широкий спектр тем та стилів. Виконавці можуть черпати матеріал з повсякденного життя, стосунків, роботи, культурних відмінностей та особистого досвіду, тоді як інші зосереджуються на сатирі, соціальних спостереженнях або навмисно абсурдному гуморі.
Берлін, Гамбург, Кельн та Мюнхен – серед міст з активними комедійними спільнотами, але німецькі коміки виступають по всій країні. Зростання кількості комедійних клубів, гастрольних шоу та онлайн-платформ також створило більше можливостей для нових виконавців охопити аудиторію.
Однією з найхарактерніших частин німецького гумору є Кабаре, форма виступу, яка традиційно пов’язана з політичною та соціальною сатирою.
Виконавці кабаре часто використовують гумор, іронію та коментарі, щоб досліджувати поточні події, суспільство та повсякденне життя. Хоча кабаре має власні традиції та стиль, сучасна німецька комедія включає багатьох виконавців, які переходять між різними форматами, поєднуючи елементи кабаре, стендапу та театральної вистави.
Ця давня традиція надає німецькій комедії особливо широкого спектру, від легких розваг та гумору спостережень до більш сатиричних виступів.
Телебачення відіграло значну роль у тому, щоб зробити німецьких коміків знайомими для широкої аудиторії. Комедійні серіали, ескізні програми, ток-шоу, пізні ночі та розважальні програми надали платформи для виконавців з різних походження.
Німецькі комедійні актори та коміки також активно працюють у кіно, театрі та озвучуванні. Деякі виконавці побудували кар’єри переважно завдяки телебаченню, тоді як інші почали з живих комедійних виступів, перш ніж перейти до акторської гри, написання сценаріїв або ведення програм.
Німецька розважальна індустрія також включає виконавців з різних регіонів та культурних походження, що сприяє різноманітності голосів, які можна почути в сучасній німецькій комедії.
Німецька мова є основною мовою комедійного світу країни, але німецькомовний гумор також досягає аудиторії в Австрії, Швейцарії та інших частинах німецькомовного світу.
Водночас, цифрові платформи полегшили німецьким комікам охоплення міжнародної аудиторії. YouTube, подкасти, соціальні мережі та сервіси потокового відео дозволяють виконавцям публікувати скетчі, записи стендапів, інтерв’ю та інший гумористичний контент без повної залежності від традиційного телебачення чи живих виступів.
Цей мінливий медіаландшафт допоміг представити нове покоління німецьких коміків ширшій аудиторії.
Шукаєте німецьких коміків, німецьких стендап-коміків або виконавців комедійних ролей з Німеччини? Дослідіть каталог GiggleTime вище, щоб знайти коміків, які працюють у жанрах стендап, телебачення, кіно, театр та інші форми розваг.
Використовуйте пошук, щоб знайти конкретного коміка або перегляньте профілі, щоб відкрити нових виконавців. Індивідуальні профілі можуть містити біографічну інформацію, ключові моменти кар’єри, виступи, фотографії та інші цікаві деталі.
Чи цікавитеся ви німецьким стендапом, кабаретом, комедійними акторами, телевізійними коміками або новими німецькими комедійними талантами, GiggleTime полегшує знайомство з людьми, які стоять за гумором.
Каталог продовжує розширюватися, оскільки до нього додаються нові німецькі коміки та особистості з комедійного світу.
