Народжена як Alessandro Esposito і виконує під назвою Alessandro Siani, він створив себе в Італії як актор, кінорежисер, сценарист, а також стенд-ап комендант.
З ім'ям мистецтва Вальтер Чиарі, народився Вальтер Мішель Арандо Аннічірко, був італійським художником, який зробив свою кар'єру як актор, комендант, кабареттіст і телеведучий.
Народившись у Ліворно 3 лютого 1947 року, Мауріціо Мікелі – італійський актор, актор озвучення, комік, автор, драматург та телеведучий. Він провів свої ранні роки в Ліворно до 11 років, коли його сім'я переїхала до Барі, де він проживав десять років. Після закінчення Liceo classico Orazio Flacco в Барі, у віці 21 року він переїхав до Мілана, щоб реалізувати свої акторські амбіції. Це призвело до його навчання в школі Piccolo Teatro di Milano та отримання ступеня D.A.M.S. з Болонського університету разом із Луїджі Скуарциною. Кар'єра Мішелі розпочалася з дебюту в театрі-кабаре «Іль Рефетторіо» у Мілані, де він виконав «Матір, що втрачає надію» Франко Неббіа. Він продовжував вдосконалювати свою майстерність, працюючи з Патрісом Шеро з Piccolo Teatro di Milano та Альдо Тріонфо з Teatro Stabile dell'Aquila. У пізніх 1970-х і 1980-х роках він здобув широку популярність як комік завдяки виступам у розважальних шоу, таких як & Fantastico , W le donne , Al Paradise та A tutto gag . У цей період він також був активним на сцені, де створив популярних персонажів походження з Пуґлії, зокрема закоханого чоловіка та Діджея Діно де Нітіса. Він також знімався у фільмах, таких як & Allegro non troppo (1976) та & Sono un fenomeno paranormale (1985), і відомий своєю роллю у & Il commissario Lo Gatto (1986). Окрім своїх комедійних виступів, Мікелі продемонстрував широкий спектр творчих починань. Він зняв кілька фільмів між 1974 та 1988 роками, зокрема Patria e mammà , Giovinezza addio! , Magic Modern Macbett , Mi voleva Strehler , Nudo e senza meta , In America lo fanno da anni та Un mandarino per Teo . Він також написав і зіграв десять шоу з 1972 року, причому Mi voleva Strehler (1978), написаний у співавторстві з Умберто Сімонеттою, здобув особливу популярність, за участю Джованні Дель Джудіче на фортепіано та досяг понад 1000 виступів, навіть будучи поставленим у Парижі. Мікелі написав роман Garibaldi amore mio у 2002 році, який було екранізовано на сцені в комедійному форматі, що демонструвалося у 2003-2004 роках у театрі Франко Паренті в Мілані. Він також опублікував свою автобіографію Sciambagne! у 1996 році та був ведучим вікторини 'Il delitto è servito' з 1992 по 1993 рік. У 1999 році він отримав звання Ufficiale-Ordine al merito della Repubblica italiana. З 1998 року перебуває у стосунках з акторкою Бенедеттою Бокколі, і вони одружилися 28 серпня 2025 року.
З ім'ям мистецтва Maccio Capatonda, який є Marcello Macchia, відомий в Італії для своєї діяльності, як комедія, актор, сценарист, режисер і YouTuber.
Італійський артист Нері Маркоре, актор озвучування, телеведучий, співак та імітатор, народився 31 липня 1966 року в Порто-Сант'Ельпідіо. Його кар’єра розпочалася у віці 12 років з гастрольних та телевізійних шоу під керівництвом Джанкарло Гвардабассі, і на початку своєї кар’єри він часто з’являвся на радіостанції 'Radio Aut Marche'. Він рано проявив свій талант, вигравши сегмент 'La Corrida di Corrado' у 1988 році та дійшовши до фіналу 'Stasera mi butto' у 1990 році як єдиний аматорський учасник. Професійний шлях Маркоре включає різноманітні ролі в кіно, телебаченні та озвучуванні. У 1990 році він здобув диплом з парламентського перекладу англійською та німецькою мовами. З 1991 по 1992 рік він був частиною сатиричного шоу 'TG X' на Rai 2. Дебютував як актор озвучення та в театрі у 1993 році, зігравши Панталоне у 'La finta ammalata'. З 1994 року він знявся у 22 фільмах і телешоу, зокрема & Incantato (2003), який був представлений на Каннському кінофестивалі, & Viol@ (1998), & Bimba - È clonata una stella (2002), & The Second Wedding Night (2005), & Viva Zapatero! (2005), & Pope John Paul I: The Smile of God (2006), & Lessons in Chocolate (2007), & The Tourist (2010), & Fuoriclasse (2011-2015), & Asterix and Obelix: God Save Britannia (2012), & I Can Quit Whenever I Want (2014) та його продовження & I Can Quit Whenever I Want: Ad Honorem (2017), & Medici (2019), та & My Paper Dolls (2023). Він також брав участь у 'Il Pippo Chennedy Show' (1997) та 'L'ottavo nano' (2001). Озвучування Маркоре є надзвичайно широким, охоплюючи численних персонажів в італійських дубляжах мультсеріалів The Simpsons , Looney Tunes , Merrie Melodies та The Powerpuff Girls . Він озвучував містера Маккі та Біґ Гея Ела у першому італійському дубляжі South Park , а також надав голоси для мультфільмів Як іграшки врятували Різдво , Момо , Кейт - Владна Шекспіра , Лео Лев , Il Generale e i Fratellini d'Italia та Hazbin Hotel . Він озвучував документальні фільми Silvio Forever та Figli del destino . З 2001 по 2011 рік він був співорганізатором вікторини 'Per un pugno di libri' на телеканалі Rai 3. Зіграв головну роль у телесеріалі Tutti pazzi per amore з 2008 по 2012 рік і дебютував із шоу 'Un certo signor G.' у 2008 році, як данина поваги Джорджо Габеру. Він також режисував Teatro delle Api в Порто-Сант'Ельпідіо. У 2003 році він отримав номінацію на премію Давид ді Донателло та виграв Срібну стрічку за свою роль у фільмі Il cuore altrove .
Антоніо Едуардо Таранто, відомий професійно як Ніно Таранто, був італійським актором, який народився в Неаполі 28 серпня 1907 року. Його батьками були Раймондо Таранто, кравець, та Марія Саломоне. У нього був молодший брат Карло, який також присвятив себе акторській кар’єрі. Раннє життя Таранто було пов’язане з виступами; він розпочав свою кар’єру як дитячий актор у 1918 році з місцевими театральними трупами, дебютувавши в Театро Централе в Неаполі у віці тринадцяти років. Він вивчав пантоміму та танці, а пізніше приєднався до трупи Сальваторе Каф’єро в 1927 році, згодом вступивши до театральної компанії Каф’єро-Фумо в 1928 році. Кар'єра Таранто зазнала значного перелому в 1928 році, коли він досяг успіху в жанрі сценаґіати. Того ж року він гастролював Сполученими Штатами, використовуючи отримані прибутки для створення власної вар'єте-компанії. У 1933 році Анна Фуже виявила його та запустила в ревю-виступи, де він часто виступав разом з Вандою Озіріс та Тітіною Де Фільіппо. Він дебютував у драматичному театрі та ревю в 1933 році. Його комедійний стиль часто містив персонажів макієтто, зокрема Чіччо Формаджіо, створеного Чоффі та Пізано, і барона Карло Мацца; обрізаний край капелюха став характерною рисою його комедійного образу. Ніно Таранто знявся у понад 80 фільмах між 1924 та 1971 роками, зрештою з'явившись приблизно у 100 фільмах протягом усієї своєї кар'єри. У фільмографії Таранто були зйомки у фільмах & Nonna Felicita (1938) та помітна роль у & Anni facili (1953), за яку він отримав премію Nastro d'Argento (Срібна стрічка) у 1953 році. У 1960-х роках він часто з’являвся як партнер Тото, співпрацюючи з ним над кількома фільмами. З середини 1960-х до 1973 року він зіграв головні ролі у дев’ятнадцяти музичних фільмах разом із популярними співаками. Його робота охоплювала не лише кіно, а й телевізійні фільми, естрадні шоу, радіопрограми, такі як & Rosso e nero , & Chicchirichì та & L'occhio magico , а також записані пісні. У 1958 році він вів програму & Il fiore all'occhiello . У 1957 році він зіграв у & Bello di papà , який пізніше було екранізовано для телебачення у 1965 році. RAI випустила чотирисерійний документальний фільм про нього під назвою & Taranto Story & у 1985 році. Ніно Таранто помер у Неаполі 23 лютого 1986 року.
Паоло Гендель — італійський актор, драматург і комік, який народився 2 січня 1952 року у Флоренції. Станом на 2024 рік йому 74 роки, і він Козорог. Він розпочав свою кар'єру як кабаре-виконавець приблизно у віці 30 років, співпрацюючи з флорентійським співаком та актором Давідом Рьондіно на початку 1980-х. У молодості він обіймав різні посади, зокрема доглядача за дикою природою, охоронця гаража та детектива. Комічний стиль Генделя відомий своїми сатиричними та сюрреалістичними гумористичними монологами. Він почав писати комічні монологи для театру в 1980-х роках, часто співавтором яких був П'єро Метеллі. З середини 1970-х років він створював театральні вистави, такі як «Вулиця Антоніо Піґафетти, мореплавця», прем’єра якої відбулася в 1987 році, а згодом і «Ка́дута Лібера» (1990/92). З 1985 року він почав з'являтися на телебаченні та вів програму «Вівтоки Паоло Генделя» на Rai 3 з 1987 по 1988 рік, висміюючи таких особистостей, як Ванна Марчі, Сільвіо Берлусконі та Умберто Боссі. Він також з'являвся в програмі «Телетотанго» в 1987 році. Паоло Гендель здобув широке визнання у 1996 році завдяки ролі «Каркало Праветтоні» в розважальному шоу Italia 1 Mai dire Gol . Каркало Праветтоні, цинічний капіталіст, який балотувався на посаду мера Мілана та був зображений як персонаж, заснований на таких постах, як Сільвіо Берлусконі, став одним з його найвідоміших персонажів. Він знявся у кількох фільмах, зокрема It's Happening Tomorrow та The Week of the Sphinx , знятих Даніеле Лукетті, а також зіграв у фільмах Маріо Монічеллі, Леонардо П’єраккьоні та Алессандро Бенвенуті. Він брав участь у «Comici su Italia 1» у 1998/99 роках і виступав у комедійній програмі «Rido» на Rai у 2000 році. З жовтня 2015 року він пише двотижневу колонку під назвою «Дитячий садок» для «Unità». У 2017 році він представив нову театральну виставу «Fuga da via Pigafetta» та відвідав в’язницю Солліччано, щоб протестувати проти переповненості. У 2018 році він видав книгу «La giovinezza è sopravvalutata» разом з Марко Вікарі та написав три книги, зокрема «Ma culo è una parolaccia?» (1998) та «Come truffare il prossimo e vivere felici» (2014). Станом на 2026 рік він зніметься у фільмі «Un Weekend Artificiale».
Paolo Kessisoglu, актор, комедія і італійський телеведучий, особливо відомий для створення, разом з Luca Bizzarri, комедія duo відома як Luca і Paolo.
Італійський артист Паоло Россі працює актором, письменником, коміком, співавтором пісень та з’являється на телебаченні. Народився 22 червня 1953 року в Монфальконе, Горіція, і вважається міланцем за усиновленням. Його батько, Нелло Россі, також відомий як Ліонелло Россі-Кобау, мав значну історію, оскільки добровільно воював за Італійську соціальну республіку. Раннє життя Россі включало переїзд до Феррари в підлітковому віці та отримання диплома хімічного техніка; він навіть закінчив навчання як хімік-експерт. Служив у війську поблизу Турина, командував танком і заслужив прізвисько «Капітан Білосніжка», перш ніж був демобілізований сержантом. Россі розпочав свою кар'єру виступів у 1978 році, дебютувавши на сцені в Мілані з виставою Даріо Фо «Історія солдата». Він став членом «compagnia dell’Elfo» та продовжував співпрацювати з ними протягом першої половини 1980-х років, знімаючись у постановках, таких як «Nemico di Classe» у 1983 році. Його театральний стиль черпає натхнення з комедії дель'арте, Брехта та Мольєра, що призвело до того, що критики описали його як «італійський середній шлях між Даріо Фо та Ленні Брюсом». Він розширив свою аудиторію завдяки виступам на телебаченні у різноманітних шоу, таких як «Su la testa» та «Il laureato», і дебютував у кіно в 1986 році. Його роботи з середини 1980-х включають ролі у фільмах Карло Ванзіни, «Via Montenapoleone» та «Montecarlo Gran Casinò», а також постановку п'єси Шекспіра «Буря». З початку 1990-х років Россі випустив кілька альбомів, співпрацюючи з артистами, такими як Енцо Джаначчі, Емір Кустуріца, Вініціо Капоссела та Modena City Ramblers. Він брав участь у Санремо Музичному Фестивалі в 1994 та 2007 роках. До його авторських робіт входять Camerieri , за яку він отримав Срібну стрічку в 1996 році, та колаборації з Gino e Michele над такими роботами, як Recital , Chiamatemi Kowalski , C'è quel che c'è та Operaccia Romantica . Він також ставив соціально свідомі шоу, як-от The Times They Are a-Changin …Un'altra Volta …Again! , та представляв Milanon Milanin . З 1986 року Россі відігравав ключову роль у створенні та успіху кабаре-театру Zelig у Мілані разом з Клаудіо Бізіо та Сільвіо Орландо. Він виступає вже тридцять років, охоплюючи шлях від клубів до великих сцен, від традиційного театру до кабаре, телебачення та циркових наметів, залучаючись до поточних подій та представляючи як стародавні, так і сучасні класики.
Народилася 25 липня 1963 року в Римі, Сабіна Гуццанті – італійка, яка працює сатириком, акторкою, письменницею та продюсеркою. Вона походить з родини, залученої до медіа; її батько, Паоло Гуццанті, є журналістом та колишнім політиком. У неї двоє братів і сестер: Коррадо Гуццанті та Катерина Гуццанті. Після закінчення Ліцею Ораціо в Римі та здобуття диплому Академії національної драми в 1985 році, вона розпочала свою кар'єру з виступів на сцені зі своїм братом Коррадо. Комедійний стиль Гузанті зосереджений на вивченні соціального та політичного життя в Італії. Вона здобула популярність у другій половині 1980-х та на початку 1990-х завдяки пародіям на таких особистостей, як Моана Поцці, Массімо Далема та Сільвіо Берлусконі. Її ранні телевізійні виступи включали & Proffimamente non stop (1987) та & Matrjoska (1988), останній з яких піддався цензурі та був перейменований на & L'araba fenice . Вона також брала участь у ситкомі & Ovidio (1988) та з’являлася в програмах, таких як & La TV delle ragazze , протягом 1990-х років, часто разом із Сереною Дандіні. Протягом 1990-х вона виступала з комедійними шоу, такими як & Con fervido zelo (1991) та & Non io: Sabina e le altre (1994). Важливим моментом у її кар’єрі стало створення та ведення нічного сатиричного політичного шоу Raiot (2003). Ця програма, названа Raiot - Armi di distrazione di massa , викликала суперечки та спровокувала юридичні дії з боку Mediaset. Згодом її було вилучено з архівів RAI. У відповідь на цю цензуру вона зняла документальний фільм Viva Zapatero! (2005), який отримав позитивні відгуки та приніс їй премію Nastro d'argento. Вона продовжила знімати фільми, такі як Sympathy for the Lobster (2007) та Le ragioni dell’aragosta (2007). У 2010 році вона співавтором, продюсером і режисером документального фільму Draquila - L'Italia che trema , після чого зняла Franca la Prima (2011), як данину поваги Франці Валері. Вона також створила театральну виставу Sì, Sì, Sì….oh Sì! у 2011 році. У її фільмографії ролі у фільмах, таких як La trattativa (2014), і вона вела телешоу Un due tre…Stella! на La7 у 2012 році. Гуззанті є послідовницею Нічень Буддизму та членом Soka Gakkai International з 1987 року.
Антоніо Росато, канадський актор і голосувальник, запам'ятовується за участь у касі НТВ і суботу Night Live, а також для голосу Люгі в мультфільмах The Adventures of Super Mario (1990) і в його телевізійному серіалі 1991.
Фердинанд Гульюм, також відомий під псевдонімом Tontolini та Polidor, був актором, кінопродюсером, режисером та французьким артистом цирку, який став італійським громадянином у віці німого кіно.
Албанія
1
Вірменія
1
Аргентина
24
Австрія
28
Австралія
22
Азербайджан
1
Бельгія
13
Болгарія
31
Бенін
2
Болівія
1
Бразилія
12
Канада
48
Швейцарія
17
Чилі
8
Камерун
1
Китай
7
Колумбія
2
Чехія
7
Німеччина
188
Данія
17
Домініканська Республіка
1
Алжир
2
Естонія
5
Єгипет
4
Іспанія
74
Фінляндія
15
Франція
211
Великобританія
148
Гана
3
Греція
18
Гватемала
1
Угорщина
7
Індонезія
8
Ірландія
20
Ізраїль
9
Індія
11
Ірак
3
Іран
6
Ямайка
1
Японія
35
Кенія
3
Корея, Південь
20
Казахстан
1
Ліван
5
Латвія
1
Марокко
17
М'янма
1
Мальта
1
Малаві
2
Мексика
28
Малайзія
7
Нігерія
19
Нікарагуа
2
Нідерланди
2
Норвегія
12
Непал
3
Нова Зеландія
9
Перу
2
Філіппіни
35
Пакистан
7
Польща
8
Португалія
7
Катар
1
Румунія
1
Сербія
3
Росія
9
Саудівська Аравія
4
Швеція
101
Словенія
4
Словаччина
2
Таїланд
2
Туніс
4
Туреччина
5
Тайвань
1
Україна
1
Уганда
7
Сполучені Штати
213
Уругвай
1
Узбекистан
1
В'єтнам
1
Південна Африка
2
Італія має багату традицію комедії, яка охоплює театр, кіно, телебачення, живі виступи та сучасний стендап. Італійські коміки протягом багатьох років розробили різні форми гумору – від театральної комедії та кабаре до спостережувального стендапу, сатири та скетч-комедії.
Каталог GiggleTime об'єднує італійських коміків, стендап-коміків, акторів комедійного жанру, виконавців та інших особистостей, пов’язаних з італійською комедією та розвагами. Перегляньте профілі вище, щоб відкрити для себе коміків різних поколінь та дізнатися більше про їхню кар'єру та творчість.
Стендап-комедія стала дедалі помітнішою частиною італійської розважальної сцени, з виконавцями, які виступають у комедійних клубах, театрах, культурних закладах та на фестивалях по всій країні.
Італійські стендап-комедіанти черпають теми з широкого спектру питань, включаючи повсякденне життя, стосунки, роботу, сім’ю, культуру та сучасне суспільство. Деякі виконавці зосереджуються на особистих історіях та гуморі спостережень, тоді як інші використовують сатиру, іронію, персонажів або більш експериментальні форми комедії.
Мілан і Рим є важливими центрами для живих розваг та комедії, водночас коміки виступають по всій Італії, у містах та регіонах. Розвиток цифрових платформ надав перспективним виконавцям додаткові способи залучення аудиторії поза традиційним комедійним колом.
Кабаре займає важливе місце в італійській комедії, поєднуючи живі розваги з музикою, театром, сатирою та гумором. Італійське кабаре породило виконавців та комедійні групи, чиї роботи досягли аудиторії як через живі виступи, так і через телебачення.
Традиція театральної комедії в країні також продовжує впливати на сучасних виконавців. Італійські коміки можуть поєднувати заздалегідь написаний матеріал, персонажів, фізичну комедію, імпровізацію та взаємодію з аудиторією, а не покладатися виключно на традиційний формат стендапу.
Ця суміш театральних та сучасних підходів надає італійській комедії широкого спектру стилів та форматів виконання.
Кіно та телебачення відіграли значну роль у представленні італійських коміків широкій аудиторії. Італія має довгу історію комедійних фільмів та комічних акторів, з виконавцями, які часто переходили між сценою, телебаченням та кіно.
Італійське телебачення також показувало скетч-шоу, розважальні програми, комедійні серіали та розважальні формати, які допомогли запустити та популяризувати коміків. Деякі виконавці відомі переважно як актори, тоді як інші поєднували комедію з написанням, режисурою, веденням або продюсуванням.
Зв'язок між італійською комедією та кіно особливо тісний, адже комічні виступи є важливою частиною кінотрадицій країни.
Італійська комедійна сцена продовжує змінюватися, оскільки нові виконавці експериментують з різними форматами та способами охоплення аудиторії.
Окрім комедійних клубів та театрів, коміки зараз використовують подкасти, YouTube, соціальні мережі та стрімінгові платформи для публікації скетчів, відео зі стендапів та іншого оригінального матеріалу. Ці платформи дозволили молодим італійським комікам самостійно розвивати аудиторію та охоплювати глядачів за межами їхнього регіону.
Традиційна комедія та новіші цифрові формати тепер існують поруч, створюючи можливості для широкого спектру виконавців та стилів.
Шукаєте італійських коміків, італійських стендап-коміків або виконавців комедійних номерів з Італії? Дослідіть каталог GiggleTime вище, щоб знайти коміків та особистостей у різних сферах італійського розваг.
Використовуйте пошук, щоб знайти конкретного коміка або перегляньте профілі, щоб відкрити нові імена. Індивідуальні профілі можуть містити біографічну інформацію, деталі кар’єри, виступи, фотографії та інші цікаві факти.
Чи цікавитеся ви італійською стендап-комедією, італійським кабаре, комедійними акторами, італійськими телевізійними коміками або відомими італійськими коміками, GiggleTime полегшує знайомство з людьми, які стоять за італійським гумором.
Каталог продовжує розширюватися, оскільки до нього додаються нові італійські коміки та особистості комедійного світу.
