Глобальний каталог талантів

Довідник коміків

Переглядайте профілі коміків, біографічні резюме, країну походження та офіційні посилання.

1635 Коміки

Габріеле Чиріллі

Габріеле Чіріллі, народився в Сулмона 12 червня 1967 року, — італійський розважальник із різноманітною кар’єрою. Він визначає себе як комік, артист кабаре, актор, гуморист та письменник. Зараз йому 56 років, професійний шлях Чіріллі розпочався у 1986 році як учасник шоу 'Il gioco delle coppie'. Згодом він навчався в Лабораторії сце́нічних вправ під керівництвом Джіджі Проєтті, що дало йому фундаментальну театральну освіту. Чиріллі здобув значну популярність завдяки своїм виступам у різних випусках програми 'Зеліґ', особливо за втілення образу римського міського мешканця Круска. Цей персонаж надихнув незабутній коронний вислів 'Хто така Татяна?!?...', який згодом призвів до книги, театрального шоу та фільму 2001 року 'Хто така Татяна?' режисера Роберто Кампільї. До його акторських робіт входять ролі в телевізійних серіалах, таких як 'Scoop' (1991), 'Assunta Spina' (1992) та 'Chiara e Francesco' (2007), а також у фільмах 'Un bugiardo in paradiso' (1998) та 'Matrimonio al sud'. Він також брав участь у театральному шоу 'Donna Gabriella e i suoi figli' з 2006 по 2007 рік, і виступав із театральним шоу 'Cirque du Cirill' у 2010 році. З 2009 року Чіріллі є актором основного складу серіалу «Un medico in famiglia», де грає Данте Піччоне. Він продемонстрував свою універсальність, взявши участь у шоу «Ballando con le stelle» у 2007 році та у шоу «Tale e quale show» з 2012 по 2017 рік, де імітував різних артистів та накопичив понад 75 наслідувань. У 2013 році він зіграв Клаудіо Віллу у фільмі «Volare - La grande storia di Domenico Modugno». У 2016 році він представляв комедійне талант-шоу «Eccezionale veramente» на LA7, а у 2018 та 2019 роках зіграв Гомера Аддамса у мюзиклі «La famiglia Addams». Чіріллі продовжує виступати, зокрема з’являється в шоу «Tale e Quale Show», де повернувся як постійний гість у 2020 році, та через свою комедійну програму «Gabriele Cirilli LIVE». Він доступний для участі у заходах по всій Італії та відомий своїми навичками імпровізації.

Переглянути профіль

Підтверджено Не затверджені

Італія

Даріо Вергассола

Дар’о Вергассола – італійський артист із різноманітною кар’єрою, що охоплює комедію, акторську діяльність, письменництво, спів та радіо- та телемовлення. Народився у Ла Спеція в 1957 році, розпочав своє професійне життя як робітник на заводі, перш ніж перейти до світу розваг. Першу популярність здобув у 1988 році, взявши участь у шоу 'Professione Comico', де отримав як приз від глядачів, так і приз від критиків. Після цього успіху він з’явився в 'Star 90' у 1989 році та працював кореспондентом для 'Il TG delle vacanze' у 1991 році. Комічний стиль Вергассоли був продемонстрований у численних італійських телепрограмах. Протягом своєї кар'єри Массімо Вергассола був постійним комічним присутнім у телешоу, таких як 'Maurizio Costanzo Show,' 'Zelig,' 'Mai dire Gol' та 'Quelli che il calcio.' Крім того, він виступав або ведучим, або спільно ведучим у кількох шоу, зокрема 'Bulldozer,' 'Kilimangiaro,' 'Sei in un Paese meraviglioso,' і очолював дві ітерації 'Concerto del Primo Maggio' у 2014 та 2015 роках. Робота Вергассоли як актора включає повторювані виступи в ролі Ермініо у 'Dio vede e provvede' та Піппо Санті у 'Carabinieri.' Його музичний випуск включає студійні альбоми, а саме 'Manovale gentiluomo' (1992) та 'Lunga vita ai pelandroni' (1999), і сингл “Mario (Marta),” який здобув перемогу на Festival di Sanscemo у 1992 році. Окрім телебачення та музики, Вергассола зарекомендував себе як письменник. Він видав кілька книг у відомих італійських видавництвах, таких як Mondadori, Feltrinelli та Baldini & Castoldi, зокрема книгу під назвою 'Lunga vita ai pelandroni' у 2000 році та свій перший роман 'La ballata delle acciughe' у 2014 році. До його колаборацій входить співавторство та участь у шоу 'Tenera è la notte' у 1996 році, а також гастролі з 'Bimbi belli' разом зі Стефано Нозеї починаючи з 1993 року. У 2013 році він створив відео на YouTube на підтримку ЛГБТК+ підлітків. Наразі заплановано його повернення до 'Zelig' у 2026 році на честь 30-річчя, продовжуючи свою довгу та різноманітну кар’єру в італійському шоу-бізнесі.

Переглянути профіль

Підтверджено Не затверджені

Італія

Дуіліо Піццоккі

ДуILIO Піццоккі, справжнє ім’я Мауріціо Пальярі, — італійський комік та кабаре-артист, який народився в Болоньї 1957 року. З юних років він демонстрував талант до жартів та розваг. Кар'єру розпочав у двадцять років, з’являючись у радіо- та телевізійних програмах в регіоні Емілія-Романья. У цей ранній період розвинулося кілька персонажів, які стали центральними для його комедійного образу, зокрема, феррарський художник «ДуILIO Піццоккі», який зрештою став його сценічним ім’ям, та «Кактус» — персонаж, популярний у 1980-х роках, відомий своїм прагненням отримати позики та нелегальні товари. Комічний стиль Піццоччі характеризується різноманітністю персонажів, кожен з яких має чіткі особистості та дивацтва. Окрім "Дуліо Піццоччі" та "Кактуса", він створив "Ермете Боттацці", водія вантажівки, який дебютував на початку 1990-х років, а також "Донна Зобеїде", пародію на ворожку, яка здобула популярність завдяки радіопередачам, та "Ла Новелла", саркастичну стару жінку, яка пізніше перейшла до виступів на сцені. Інші помітні персонажі включають "Едді Коланте", "Стефано Педрацці" та "Мефісточчі". Починаючи з 1983 року, він почав з’являтися на телебаченні в місцевих емілійсько-романьських передачах, що дозволило йому ще більше вдосконалити цих персонажів. Протягом своєї кар’єри Піццоккі досліджував різні шляхи виконання. З 1988 року він присвятив себе кабаретному мистецтву на повну ставку, виступаючи в театрах, на з’їздах та фестивалях. У 1992 році він спільно заснував гастролююче шоу Costipanzo Show з Андреа Сасделлі (Джозеппе Джакобацці), яке досі триває. Він також знявся в численних фільмах, зокрема «Поради щодо покупок» (1997), «Поцілунок удачі» (2011) та «Я хотів сховатися» (2020). Серед його телевізійних виступів – шоу, такі як Zelig, програма Мауріціо Костанцо та «Ці, що... футбол». З 2005 по 2026 рік він вів радіопрограму «Іл мані-коміко» з Джакобацці на Radio Italia Anni 60, а зараз веде «Іл Манікоміко» на Radio Italia Anni 60 Emilia Romagna, виходячи в ефір з понеділка по суботу. У 2020 році він видав книгу оповідань «За сцени. Сміх за завісою», а у 2009 році співавтором якої був Джозеппе Джакобацці – «Скарб мого сина». Піццоккі також працює спортивним коментатором з американського футболу.

Переглянути профіль

Підтверджено Не затверджені

Італія

Дієго Бянчі

Diego Bianchi è un conduttore телевізій, giornalista, ex blogger e YouTuber італійськаo. Ha spesso reto con lo псевдонімо Zoro e, tra le sue varie attività, è noto per aver presentato il programma телевізиво Propaganda Live.

Переглянути профіль

Підтверджено Не затверджені

Італія

Енцо Маджо

Енцо Маджо, справжнє ім'я Вінченцо Маджо, народився 10 жовтня 1902 року в Неаполі, Італія, був італійським актором і коміком. Він походив з великої родини артистів; у нього було дванадцять братів і сестер, а його батьки також були залучені до мистецтва. Його батько, Доменіко Маджо, був актором, співаком і театральним режисером, відомим тим, що започаткував вистави неаполітанської сценєджати. Енцо Маджо помер у Неаполі 13 липня 1978 року у віці 75 років. Кар'єра Маджо розпочалася в театрі, з навчання через практику в театрах аванспеттаколо до та під час Другої світової війни. Він спеціалізувався на виступах макієтти, зосереджуючись на пантомімі, роботі з персонажами та комедійному таймінгу. Він був відомий своїми імітаціями, особливо Ларі Семона (Рідоліні). Він часто виступав на сцені зі своїми братами Данте, Беняміно, Пупеллою та Розалією Маджо, часто в неаполітанських комедійних постановках. Його мистецька підготовка переважно відбувалася на сцені. Після війни Маджо переорієнтував свою увагу на плідну кінокар’єру, часто граючи епізодичні ролі. Свій дебют у кіно він здійснив у 1950 році з фільмами & Ã arrivato il cavaliere! та & Vita da cani . Він знявся у понад 40 фільмах, зокрема & Lo sceicco bianco (1952) режисера Федеріко Фелліні, & Totò a colori (1952) та & Ulisse (1954). Також він співпрацював з Тото у & La banda degli onesti (1956) та брав участь у театральних постановках, таких як & Napoletani a Napoli (1955-1956) та & La Venere coi baffi (1956-1957). Критики описували його комедійний стиль як спонтанний та карикатурний, типовий для талановитих неаполітанських акторів. Він знімався у фільмах режисерів Маріо Монічеллі, Стено, Альдо Фабріці, Джузеппе Де Сантіс, Маріо Маттолі та Ренато Расчель. Його останнім фільмом став & Primo amore (1978) Діно Різі, який вийшов після його смерті.

Переглянути профіль

Підтверджено Не затверджені

Італія

Енцо Сальві

Енцо Сальві – різнобічний і блискучий італійський актор, сценарист та комік. Народився Вінченцо Сальві 16 серпня 1963 року в Римі, Італія, і виріс у районі Остія. Його батьки – Антоніо Сальві (Тоні) та Бруна Брунорі. Він закінчив сільськогосподарський інститут за спеціальністю "експерт з садівництва" та спочатку працював муніципальним садівником. Сальві розпочав свою кар’єру як кабаре артист та розважальник. Колеги заохочували його йти цим шляхом завдяки його швидкому розуму. Він дебютував у театрі в 1990 році з п’єсою Плавта «Хвалько». У 1991 році він заснував комедійний дует «MAMMAMIA CHE IMPRESSIONE» разом із Маріано Д’Анджело, який відтоді виступив з численними вичерпаними квитками шоу та здобув нагороду критиків і глядачів на Національному Комічному Фестивалі в 1993 році. Він відомий персонажем на прізвисько «Ер Циполла» («Цибуля»), натхненним наркозалежним, якого він зустрів, чекаючи свою дівчину. Він виступав у комедіях таких як «Різдвяні кульки», «Річки лупи» та «A qualcuno piace Carlo». Кар'єра Сальві у кіно розпочалася у 1999 році з фільму Vacanze di Natale 2000 , після чого він знявся у Body Guards (2000), Merry Christmas (2001), Natale sul Nilo (2002), Natale in India (2003), Le barzellette (2004) та Il ritorno del Monnezza (2005). Він також знявся у телесеріалі Domani è un'altra truffa (2006) та брав участь у Notti sul ghiaccio (2006). Робота Сальві передбачала співпрацю з Бьяджо Іццо та Массімо Болді, і він знімався у комедійних фільмах під керівництвом Карло Ванціни. Він часто виступає на заходах та зустрічах і співпрацює з Крістіаном Де Сіка та Массімо Болді у щорічних різдвяних блокбастерах. Він популярний по всій Італії як серед дорослих, так і серед дітей. Він продовжує активно працювати у кіно та телеіндустрії, знімаючись у Il diavolo è Dragan Cygan (2024) та Alberto Sordi secret (2024).

Переглянути профіль

Підтверджено Не затверджені

Італія

Енцо Яккетті

Вінченцо Іачетті, відомий професійно як Енцо Іачетті, — італійський розважальник із різноманітною кар’єрою, що охоплює стендап-комедію, акторську діяльність, телеведучого та спів. Народився 31 серпня 1952 року в Кастельоне, а дитинство провів у Макканьо, провінція Варезе. Його батьки — Антоніо (1918-1975) та Марія (1926-2016). Ранні впливи включали Адріано Челентано, Джорджо Габера та Енцо Джаначчі, що надихнуло його почати виступи в театральній залі при церкві. Професійний шлях Іачетті розпочався з виступів у піцеріях та ресторанах на заходах, таких як хрещення та весілля. Він вивчав бухгалтерський облік, але не продовжив його як кар’єру, а замість цього займався політичним активізмом як комуніст і навіть був обраний до міської ради у 1971 році. З 1976 по 1978 рік він працював прикордонником для туристичного агентства Globus у Лугано. У 1978 році він обійняв посаду програміста та інтерв’юера в Radio Tresa, виконуючи всі програмні обов’язки. Його комедійна кар’єра набула розголосу наприкінці 1978 року, коли він почав виступати в Derby Club у Мілані разом з іншими коміками, такими як Франческо Сальві, Джорджо Фалетті, Вальтер Вальді, Джо́ббе Коватта, Malandrino e Veronica та I Gatti di Vicolo Miracoli, співпраця тривала до 1985 року. Телевізійний дебют Іачетті відбувся у 1981 році на Il Sabato dello Zecchino. Широку популярність він здобув на початку 1990-х завдяки виступам у програмі Мауріціо Костанцо, де став відомий своїми характерними "бонсайними" піснями – короткими, сюрреалістичними та часто безглуздими композиціями. У 1991 році він випустив альбом із цими віршами та піснями. З 1994 по 2026 рік він спільно вів популярну телепрограму Striscia la notizia з Еціо Грегьо. Його робота охоплює не лише телебачення; він зіграв головну роль у фільмі Come quando fuori piove у 1995 році та знявся в численних інших шоу для Rai, Mediaset і Telemontecarlo. Він також озвучив амнезійного Спанч-Боба Квадратні Штани у 2009 році. Відданість Іачетті своїй професії підтверджується його постійними виступами на телебаченні та сцені, зокрема веденням Velone у 2010 році та отриманням премії 'Riccio d'argento' у 2010 році за свою програму Chiedo scusa al signor Gaber, альбом із каверами пісень Джорджо Габера, випущений у 2009 році.

Переглянути профіль

Підтверджено Не затверджені

Італія

Моніка Вітті

Моніка Вітті, справжнє ім'я Марія Луїза Чечіареллі, народилася 3 листопада 1931 року в Римі, була італійською акторкою та телеведучою. Її батьками були Адель Віттілья з Болоньї та Анджело Чечіареллі, а сценічне ім'я обрано від прізвища матері – Вітті. Частину дитинства вона провела в Мессіні та Неаполі, переживаючи події воєнного часу, які сприяли розвитку пристрасті до театру. У дитинстві її прозвали «setti vistini» через вибір багатошарового одягу. Формальна освіта Вітті розпочалася в Національній академії драматичного мистецтва, де вона закінчила навчання у 1953 році, навчаючись у таких викладачів, як Сільвіо Д’Аміко та Серджіо Тофано. Вона також відвідувала коледж Піттмана та гастролювала Німеччиною з італійською акторською трупою. Її дебют на сцені відбувся у «Ла Мандрагола» Нікколо Макіавеллі, за яким у 1955 році послідувала Маріана в «Скупий» Мольєра. Вперше з’явилася на екрані без зазначення імені у фільмі «Смійся! Смійся! Смійся!» у 1954 році. Протягом майже сорокарічної кар’єри вона була відома своїм хрипким голосом та живим виглядом. Вітті здобула міжнародне визнання завдяки своїм ролям у фільмах Мікеланджело Антоніоні, особливо в L'Avventura (1960), зображення якої було використано на італійській поштовій марці. Вона знялася в наступних фільмах, які стали відомі як «тетралогія неможливості» Антоніоні: La Notte (1961) з Жанною Морео та Марчелло Мастроянні, L'Eclisse (1962) з Аланом Делоном та Il deserto rosso (1964). Вона співпрацювала з акторами, такими як Марчелло Мастроянні, Алан Делон, Річард Гаріс, Теренс Стемп і Дірк Боґард. Окрім цих драматичних ролей, Вітті також продемонструвала комедійний талант у фільмах, таких як La ragazza con la pistola та Io so che tu sai che io so , і зняла кілька комедій разом із Карло Ді Пальма, починаючи з Teresa the Thief (1973). Її виступи принесли їй п’ять премій «Давид ді Донателло» за найкращу жіночу роль, а також чотири спеціальні відзнаки. Вона також отримала сім італійських «Золотих глобусів» за найкращу жіночу роль, а також «Золотий глобус» за кар’єру та премію «Золотий лев» Венеційського кінофестивалю за внесок у кіно. Мистецьке партнерство Вітті з режисером Мікеланджело Антоніоні охоплювало не лише їхні фільмові колаборації, а й переросло у романтичні стосунки. Вона озвучила Дориана Грея у фільмі *Il grido*. Після довгої кар’єри Моніка Вітті померла в Римі 2 лютого 2022 року, залишивши значну спадщину в італійському кіно.

Переглянути профіль

Підтверджено Не затверджені

Італія

Фабіо Де Луїджі

Фабіо Де Луїджі, народився 11 жовтня 1967 року в Сантарканджело-ді-Романья, є італійським актором, коміком, кінорежисером, телеведучим та колишнім гравцем у бейсбол. Він є прапрадкіником поета Тоніно Герри. З ранніх років він демонстрував різносторонність, спочатку займаючись бейсболом у Серії А1 з командами Сантарканджело та Ріміні, перш ніж перейти до мистецтва. Він закінчив школу образотворчого мистецтва та продовжив навчання в Академії образотворчих мистецтв у Болоньї, здобувши ступінь бакалавра з живопису з дипломною роботою про комедію в сучасній мистецькій критиці. Цей художній досвід впливає на його багатогранну кар’єру. Луїджі де почав свій комедійний шлях у 1990 році, взявши участь у конкурсі «La Zanzara d'oro» та посіли четверте місце. Він швидко здобув визнання завдяки своїй роботі з Gialappa’s Band у телепередачі *Mai Dire...*, як комік, так і ведучий, а пізніше співпрацював з Паолою Кортеллесі та Mago Forest над «Mai dire Grande Fratello 2». Його комедійний стиль описують як фізичний та інтелектуальний, але скромний, і він створив численних незабутніх персонажів, зокрема Олмо, Фабіус, Луїджі Гуастардо делла Радика, Кологно, Баральді, Medioman, L'Ingegner Cane, Bum Bum Picozza та Petunio. Він також пародіював різних телеведучих та політиків. У 2002 році він випустив альбом під назвою *Olmo & Friends*. Протягом кінця 1990-х та 2000-х років Де Луїґі знявся у численних фільмах, зокрема & Шлюби (1998), & Всі чоловіки дурня (1999), & Джонні, партизан (2000), & Commediasexi (2006), & Різдво в Нью-Йорку (2006), & Різдво на круїзному лайнері (2007), & Як Бог повеліть (2008) та & Багато поцілунків пізніше (2009). Він також зіграв у ситкомі 'Love Bugs' (2005) і був співорганізатором шоу 'Apocalypse Show' (Rai 1) та 'Le Iene'. Він співпрацював з режисерами, такими як Марко Феррі, Алессандро Д’Алатрі, Алессандро Геновезі, Фаусто Бріцці та Джованні Веронезі. Він продовжував зніматися у фільмах, таких як & Друзі бару Маргарита (2009), & Весела родина (2010) та & Чоловіки проти жінок (2010). Він зняв, співавтором якого був, і зіграв головну роль у 'La peggior settimana della mia vita' (2011), і відтоді зняв фільми, такі як & Tiramisù (2016) та & 50 км на годину (2024). Зараз він знімає 'La befana vien di notte 2 - Le origini'. Після 25 років відсутності на сцені він повертається до живих виступів із туром "BIOL- In Carne e Ossa Tour."

Переглянути профіль

Підтверджено Не затверджені

Італія

Федеріко Бассо

Федеріко Бассо – італійський комік, телевізійний сценарист, актор та виконавець. Народився в Турині 1 січня 1975 року, уродженець Італії. У 1995 році закінчив технічну освіту, отримавши диплом техніка-електронщика (Періто електронно) з Інституту промислової технології Джузеппе Пеано в Турині зі оцінкою 49 з 60. Після цього пройшов мистецьке навчання у Театральній школі Сеграте та Міланській громадянській школі кіно і телебачення. До того, як стати коміком, його професійний досвід включав роботу відеомонтажером для новинних програм на Rete 4 та Italia 1, посаду, яку він обіймав з 1997 по 2004 рік. Бассо розпочав свою творчу кар'єру з театральних імпровізаційних шоу та брав участь у лабораторіях Зеліга. Він здобув визнання завдяки виступам у комедійних шоу Зеліг та Зеліг Офф , як виконавець, так і ведучий, з'являючись у Зелігу у 2006, 2011-2013, 2021 та 2026 роках. З 2007 по 2011 рік він спільно вів Зеліг Офф разом із Терезою Манніно. У 2003 році він приєднався до майстерень Зеліга, а у 2004 році виграв кабаре-фестиваль Сесто Сан Джованні, перемігши Терезу Манніно у фіналі. Його комедійний стиль зазнає впливу американських гумористичних традицій, а стендап-комедіанти, такі як Вуді Аллен, Джеррі Сейнтфайн та Ден Кук, слугували джерелом натхнення. Він також захоплюється Бастером Кітоном. Самоіронія є основою його творчої діяльності. Кар'єра Федеріко Бассо включає написання для телевізійних програм, таких як Belli dentro (2005-2012) та Crozza Italia (2006), а також участь у міні-серіалі Quelli dell'Intervallo Cafe - Casa Pierpiero у 2011 році. Він виграв п’ятий сезон комедійного шоу LOL - Chi ride è fuori у 2025 році, розділивши грошовий приз з Геппі Куччарі. У листопаді 2024 року він став амбасадором, який просуває зимові Олімпійські та Паралімпійські ігри 2026 року, взявши участь як факелоносець у Турині 11 січня 2026 року. Він також з'являвся в Geppi Hour (2007), Comedy Match (2024-2026), Techetechete' (2024), DopoFestival (з 2026 року), The Band (2022) та La notte dei fiori (2026). Нещодавно у нього був спеціальний випуск Comedy Central Presents у 2026 році. Зараз він працює над шоу, яке незабаром буде показано в театрах, і ділиться монологами та скетчами на своїх сторінках у соціальних мережах, де на нього підписано понад 480 000 підписників. Критики описують його як гострого, інтелігентного артиста та спостережливого за сучасним суспільством.

Переглянути профіль

Підтверджено Не затверджені

Італія

Франко Бракарді

Народився 16 березня 1937 року в Римі, Франко Бракарді був італійським розважальником з багатьма талантами, включаючи акторську майстерність, композицію, гру на піаніно та стендап-комедію. Він помер у Римі 28 лютого 2005 року, всього за два тижні до свого 70-річчя. Професійне життя Бракарді охоплювало багато років, включаючи музику, телебачення, радіо та кіно, що закріпило його репутацію як видатну постать золотого віку італійського радіо та телебачення. Бракарді розпочав своє професійне життя в музиці в першій половині 1950-х років, працюючи джазовим піаністом у нічних клубах та виступаючи як акомпаніатор. У 1960-х роках він приєднався до біт-гурту The Flippers, де грав на піаніно разом з Лучіо Далла. The Flippers, до складу яких також входили члени, такі як Мауріціо Каталоно, Макс Каталоно, Бенні Аморозо, Фабріціо Зампа, Ромоло Форлай, досягли значного успіху між 1960 та 1966 роками, навіть вигравши Cantagiro у 1963 році з піснею 'I Watussi'. Дебютував як актор і комік приблизно в середині 1960-х років у кабаре 'Setteperotto' разом з такими діячами, як Вілладжіо, Піппо Франко та Енцо Джаначчі. У цей період він також писав пісні для Міни, Мірейль Матьє та Рафаелли Карра, зокрема “Une chanson” Мірейль Матьє, яка посіла 12-те місце на Sanremo у 1968 році. Бракарді здобув широку популярність, починаючи з 1970 року, завдяки своїй роботі в радіошоу різноманітного типу «Alto gradimento», яке вели Ренцо Арборе та Джанні Бонкомпаньї. У цій програмі він писав музику, створював сценарій та розробляв незабутніх персонажів, таких як Солфоріо, Мортифікація та Паллоттіно. Він часто співпрацював з Ренцо Арборе, з’являючись у шоу, як-от «Quelli della notte». Більше десяти років він продовжував працювати автором для телебачення RAI, також роблячи внесок у Discoring. Знімався в кількох фільмах, зокрема «Splendori e miserie di Madame Royale», «Io la conoscevo bene», у чотирьох фільмах з Тото та особливо як кузен Ліно Банфі у комедії 1982 року «Vieni avanti cretino». Він виступав офіційним піаністом Мауріціо Костанцо в його довготривалому телешоу «Maurizio Costanzo Show», імпровізуючи, щоб підкреслити або пом’якшити різні моменти, та написав музичну тему «Se penso a te» для шоу у 1985 році. Його пам’ятають за створення сюрреалістичних персонажів на радіо та написання численних успішних пісень для Рафаелли Карра між 1970-ми та 1980-ми роками, зокрема «A far l’amore comincia tu», «Ballo ballo» та «Pedro».

Переглянути профіль

Підтверджено Не затверджені

Італія

Френк Матано

Італійський розважальник, актор і телевізійна особистість Франческо Матано також відомий як Френк Матано. Народився 14 вересня 1989 року в Санта-Марія-Капуа-Ветере, Італія, і має як італійське, так і американське громадянство. Його батьки мають італійське та американське походження, що відображає подвійне культурне виховання. Підлітковий період він провів у Сполучених Штатах, закінчивши Cranston High School East у штаті Род-Айленд. Матано розпочав свою онлайн-кар'єру у 2007 році з YouTube-каналу під назвою 'lamentecontorta', який спочатку містив жартівливі телефонні дзвінки. Цей канал швидко набув популярності, набравши приблизно 60 мільйонів переглядів та досягнувши одного мільйона підписників до 2008 року. У 2013 році він створив другий канал 'FRANK MATANO Games', присвячений відеоіграм. Вперше з'явився на телебаченні у 2009 році, працюючи кореспондентом та ведучим для 'Le Iene'. Пізніше того ж року, у 2010 році, він вів програму 'Sky Scherzando?' та навчався в Університеті Кассіно і Південної Лаціо, вивчаючи мови, але не отримав диплом. Протягом своєї кар'єри Матано розширив сферу своїх ролей. Він з'явився у веб-серіалі «Загублений в Google» у 2012 році та дебютував як актор у фільмі «Втеча розумів» у 2013 році, після чого отримав ролі у фільмах Паоло Руффіні «Все дуже добре» (2014) та «Втеча розумів» (2013). Він також працював актором озвучення для декількох анімаційних проєктів, зокрема «Зверополіс» (2016), «Співай 2» (2021) та «Трансформери: Підйом звірів» (2023). У 2015 році він був нагороджений як Відкриття року на TV Direction Awards. Він виступав у ролі судді в шоу «Італія має талант» у 2015 році та спільно вів програму «Ле Ієне» у 2016 та 2019 роках. З 2021 року він бере участь у комедійному шоу «LOL – Хто сміється, той вибуває», а наразі знімається у серіалі Prime Video «Гіґоло випадково» з 2023 року.

Переглянути профіль