Глобальний каталог талантів

Довідник коміків

Переглядайте профілі коміків, біографічні резюме, країну походження та офіційні посилання.

1588 Коміки

Алессандро Хабер

Алессандро Габер, народився в Болоньї 19 січня 1947 року, — італійський актор, кінорежисер і співак. Його родинне коріння різноманітне; його батько був румун єврейського походження, а мати — італійка (католичка). Він провів значну частину свого дитинства в Ізраїлі, перш ніж повернутися до Болоньї у віці дев’яти років, де почав реалізовувати свою мрію стати актором. Габер дебютував у кіно в 1967 році з роллю у фільмі Марко Беллокіо «Китай близько», після чого знявся у фільмах режисерів Тавіані, Фелліні, Бертолуччі та Даміані. Кар’єра Габера охоплює як драматичні, так і комедійні ролі. Він зіграв головну роль у різдвяній картині Пупі Аваті «Різдвяний подарунок» 1983 року, що стало для нього поворотним моментом. Він з’являвся в численних театральних постановках, зокрема «Органія», «Войцек», «Скупий», «Дядя Ваня», «Діалог» та «Слуга двох панів». У 2006 році він розпочав гастролі театрами з виставою «Танго кохання та ножів», заснованою на тексті Хорхе Луїса Борхеса та з музикою Астора П’яццолли. Він також знімався у фільмах, таких як «Під знаком Скорпіона» (1969), «Коханець Великої Ведмедиці» (1971) та «Мої друзі – акт II» (1982). Габер зняв свій єдиний фільм «Шалене божевілля» у 2003 році, заснований на п’єсі Вітторіо Франческі. Протягом своєї кар'єри Алессандро Габер отримав значну визнання. Він був нагороджений трьома преміями "Nastro d'Argento", включаючи одну в 1994 році за свою роль у фільмі "Справжнє життя Антоніо H", а також премією "David di Donatello". Він також отримав премію "Premio Gassman" у 2006 році за свою роль дядька Ваньо та премію IDI. Габер випустив три альбоми: "Haberrante" (1995), "Qualcosa da dichiarare" (1999) та "Il sogno di un uomo" (2003), з піснею "La valigia dell'attore", написаною Франческо Де Грегорі, яка стала його найуспішнішим синглом. Зараз він бере участь у оглядi "Divertiamoci a Teatro", який перебуває на своєму 27-му сезоні в Театро Нуово у Вероні, і виступатиме з виставою "VOLEVO ESSERE MARLON BRANDO" з 2 по 5 грудня 2025 року. Огляд досліджує теми дружби, стосунків, сімейних зв'язків та особистої вразливості, і включає зустрічі з акторами, після яких відбувається тост.

Переглянути профіль

Підтверджено Не затверджені

Італія

Крістіан Де Сіка

Крістіан Де Сіка – італійський художник, який грає ролі актора, приїжджої, співачки, вболівальника, режисера, сценариста та телеведуча.

Переглянути профіль

Підтверджено Не затверджені

Італія

Макс Тортора

Массіміліано Тортора, відомий професійно як Макс, — італійський актор, комік та імітатор. Народився в Римі 21 січня 1963 року, зараз йому 63 роки, і він має знак зодіаку Водолій. Його визнають одним з найшанованіших італійських телевізійних імітаторів. Тортора розпочав свою кар'єру на сцені в 1980-х роках, спочатку працюючи для газет із плітками, таких як TeleFax, Dolce Casa та Scopritalia. До того, як почати кар’єру в розважальній індустрії, він закінчив архітектуру. Його телевізійний дебют відбувся у 2001 році з Superconvenscion , після чого вийшло наступне видання – Convenscion a colori . Згодом він з’являвся в різних шоу, зокрема Stracult , Cocktail d’amore та Bulldozer (2004-2005), де популяризував фразу «dove vivevate?». У цей період він також співпрацював із Паоло Беллі над Sognando Las Vegas та Роберто Андреуччі в Bulldozer Remix . Він добре відомий своїми пародіями на Альберто Сорді, Лучіано Рісполі, Адріано Челентано, Франко Каліфано та Мішеле Санторо. Макс Тортора здобув значну визнання завдяки ролі механіка Еціо в телесеріалі Я – Цезаріоні з 2006 по 2012 рік. Він також зіграв штурмана Макса у Пілоти , та знявся в кількох кінепанеттоні фільмах режисера Карло Ванзіни. У 2018 році він зіграв Джованні Куккі, батька Стефано Куккі, у На моїй шкірі , який був представлений на 75-му Венеційському кінофестивалі. Він також знімався в таких фільмах, як Погані історії (2020), Вони (2018) та Живемо один раз (2020). Зараз він грає дідуся Тома, запального персонажа, у Війна ненні , комедії для всієї родини, дія якої відбувається в Римі та його околицях. У 2026 році він має приєднатися до акторського складу п’ятнадцятого сезону Дон Маттео , а також зніметься у мінісеріалі Подвійна гра (2025) разом з Алессандрою Мастронарді.

Переглянути профіль

Підтверджено Не затверджені

Італія

Марко Марзокка

Марко Марджока — італійський актор та комік, народився в Римі 14 вересня 1962 року. Він також є імітатором, що демонструє різносторонність у сфері розваг. Спочатку він обрав кар'єру фармацевта, закінчив Університет Ла Сапієнца та склав державний іспит. Протягом кількох років він продовжував працювати в сімейній аптеці, навіть коли почала розвиватися його телевізійна кар’єра. Він працював фармацевтом до 1994 року, коли перейшов на телебачення. Комедійна кар’єра Мардзокки розпочалася у 1994 році, коли він почав співпрацювати з Коррадо Гуццанті. Цей партнерство призвело до його появ у різних телепрограмах, зокрема в Il caso Scrafoglia та Tunnel . Під час Il caso Scrafoglia він створив персонажа Аріеля, карикатуру на філіппінську домашню працівницю, яка стала однією з його найвідоміших ролей. Аріель повторювався в наступних шоу, таких як Bulldozer та Zelig з 2006 по 2013 рік. Він також з’являвся в інших програмах, таких як L'ottavo nano , і брав участь у театральних постановках з Гуццанті, включаючи 'Millenovecentonovantadieci', '...la seconda che hai detto!', та 'Recital'. Його акторські досягнення охоплюють не лише комедію; він зіграв Уго Ломбарді в телесеріалі Distretto di Polizia , роль, яку він підтримував протягом усіх 11 сезонів, з 2000 по 2012 рік, здобувши значний успіх на телебаченні. Кар’єра Мардзокки продовжилася різноманітними ролями. Він зіграв отця Негоціанте в серіалі Rai 1 Raccontami з 2006 по 2008 рік, та був частиною акторського складу Bulldozer з 2005 по 2006 рік. У 2003 році він брав участь у Raiot - Armi di distrazione di massa . З 2011 року він знімається в численних рекламних роликах TIM разом з Б’янкою Балті та Нері Маркоре. Він повернувся до Zelig у листопаді 2021 року після восьмирічної перерви, і заплановано, що він знову повернеться в 2026 році на тридцятирічну річницю програми. Він веде офіційний вебсайт. У 2000 році він одружився з Ліліаною Була Феррер та має трьох дітей; він впровадив аспекти свого особистого життя у зображення Уго Ломбарді в Distretto di Polizia .

Переглянути профіль

Підтверджено Не затверджені

Італія

Маріо Маренко

Маріо Маренко, народився 9 вересня 1933 року у Фоджі, був італійською постаттю, відомою своїми різноманітними талантами. Він був коміком, гумористом, актором, автором для телебачення, архітектором та дизайнером. Після закінчення університету Неаполя зі ступенем архітектора у 1957 році, він продовжив навчання за науковими стипендіями в Стокгольмі та Чикаго. Цей час у Стокгольмі значно вплинув на його підхід до дизайну. Кар'єра Маренко охоплювала як творчі, так і технічні сфери, демонструючи вражаючу широту навичок. Професійне життя Маренко включало заснування в Римі у 1960 році архітектурного та дизайнерського бюро Studio DEGW. Він розробив такі вироби, як алюмінієва лампа «Сінція» у 1960 році та диван «Маренко» у 1970 році. Його архітектурна робота також охоплювала співпрацю з італійськими автовиробниками над дизайном їхніх виставкових стендів. Як комедійний актор та радіоведучий, він здобув популярність завдяки радіопрограмі Alto gradimento , написаній спільно з Джорджо Бракарді, яка дебютувала у 1970 році. Він створив та зіграв незабутніх персонажів, таких як полковник Буттільйоне, Сгарамбона, Рікардіно та Раймундо Наварро, часто співпрацюючи з Ренцо Арборе та Джанні Бонкомпаньї над різними телепрограмами. Він з’являвся в програмах Odeon та L'uovo e il cubo , а пізніше брав участь у шоу Sotto le stelle та Indietro tutta! . Протягом усієї своєї кар'єри Маренко продовжував робити внесок в італійський розважальний світ. З 2006 по 2008 рік він виступав з Ніколою Вічідоміні, а у 2013 році зіграв головну роль у театральній постановці A Rotta di Collo . З 2011 по 2014 рік він був постійним учасником Meno Male che c'è Radio 2 . Маренко час від часу працював у кіно, навіть пройшов прослуховування на роль у фільмі Федеріко Фелліні La città delle donne . Він написав гумористичні книги для видавництва Rizzoli, зокрема Lo scarafo nella brodazza . Маріо Маренко помер 17 березня 2019 року в поліклініці Джемеллі в Римі у віці 85 років. Його смерть ознаменувала завершення багатогранної кар'єри, яка охоплювала архітектуру, дизайн та розваги.

Переглянути профіль

Підтверджено Не затверджені

Італія

Массимо Лопес

Массімо Лопес народився 11 січня 1952 року в Асколі Пічено. Його батьки, Альдо Лопес та Джільйола Тальяферрі, були спочатку з Неаполя, але на момент його народження тимчасово працювали в Асколі Пічено. Коли йому було одинадцять років, сім’я переїхала до Риму. У нього четверо братів і сестер, серед яких Джорджо, Марчелло, Стефано та Алессандро, який виступає його агентом і продюсером. Габріеле та Андреа Лопес, які є акторами озвучування, мають Массімо Лопеса своїм дядьком. Лопес розпочав свою кар'єру на сцені у 1975 році, дебютувавши у виставі «І був Маттіа Паскаль» разом з Джорджо Альбертацці та Ліною Волонгі. Він навчався в Театральній школі Театро Стабіле ді Генуя. У 1980 році розпочав кар'єру озвучування, спочатку озвучуючи Робіна Вільямса у фільмі Поппі . Знаковою поворотним моментом став 1982 рік, коли він заснував комедійний гурт «Il Trio» разом з Анною Марчезіні та Туліо Соленгі. Тріо вперше здобуло визнання завдяки радіошоу Hellzapoppin на Rai Radio 2. Згодом вони з'являлися в телевізійних програмах, таких як Domenica in та Fantastico протягом середини 1980-х років, отримавши нагороду «Відкриття року» у 1985/1986 за свою роботу в Domenica in . Тріо взяло участь у трьох виданнях Санремо Музичного фестивалю між 1986 та 1989 роками. Іль Тріо досягло значного успіху в 1990 році з пародією на роман Алессандро Мандзоні «Заручені», який транслювався у п’яти епізодах на Rai 1. Гурт розпався в 1994 році, дозволивши його учасникам зайнятися сольною діяльністю. Роботи Лопеса в цей період включають участь у серіалі «Звільнені від любові» (The Bold and the Beautiful) у 1998 році та спільного ведення програми «Striscia la notizia» з Тулліо Соленгі в 2005 році. З 2005 по 2011 рік він виступав з одноосібним шоу «Ciao Frankie», режисером якого був його брат Джорджо Лопес. Лопес озвучував акторів, таких як Робін Вільямс, Майк Майєрс і Стівен Фрай. З 2013 року він є італійським голосом Гомера Сімпсона, а також озвучив Стівена Фрая у фільмі «Гоббіт» (2013). У вересні 2020 року він опублікував свою автобіографію під назвою 'Stai attento alle nuvole'. Він брав участь у шоу 'Il cantante mascherato' у 2023 році, посівши третє місце. Наразі Массімо Лопес співпрацює з Тулліо Соленгі в новій програмі під назвою «Massimo Lopez e Tullio Solenghi Show», режисером якої є Джорджо Каппоццо, а музичний супровід забезпечує Джазовий гурт Габріеле Комельо, продюсерами є International Music and Arts. Шоу під назвою «Dove eravamo rimasti» включає елементи 'avanspettacolo' і має на меті розважити та викликати емоції, будучи структурованим як розмова між друзями.

Переглянути профіль

Підтверджено Не затверджені

Італія

Мауро Піровано

Мауро Піровано — італійський актор, комік та театральний виконавець, народився в Генуї 2 квітня 1956 року. На сьогоднішній день йому 70 років, знак зодіаку – Овен. Він розпочав свою кар'єру після закінчення школи Teatro Stabile di Genova у 1980 році. Значну частину свого професійного життя він присвятив театральній роботі, спочатку в Stabile, потім в Emilia Romagna Teatro (Ater), а згодом у Teatro dell'Archivolto. У 1986 році Піровано почав співпрацювати з Мауріціо Кроцца, Уго Дігеро, Марчелло Чезена та Карлою Сіньорис. Разом вони заснували комедійний гурт Broncoviz у 1989 році, який спеціалізувався на сатирі та пародіях. Broncoviz здобув ширше визнання завдяки виступам у телешоу, таких як Avanzi , Tunnel та Hollywood Party , а також знявся у фільмі Peggio di così si muore . Його акторські досягнення охоплюють ролі в численних телесеріалах, зокрема Don Matteo , де він зіграв секретаря єпископа, та Un medico in famiglia з 1998 по 2000 рік як доктор Джорджі. Він також з’являвся у Compagni di scuola , Un posto tranquillo , Il mammo , Arrivano i Rossi , I Gambardella та 7 vite . Творчість Піровано охоплює широкий спектр проєктів. Він брав участь у шоу Мауріціо Кроцци *Italialand* у 2011 році, де долучився до скетчу, натхненного *Хрещеним батьком*. З 2000-х років він режисер і продюсер театральних вистав із класичними п’єсами генуезькою мовою, зокрема *Гамлет* та *Ромео і Джульєтта*. У 2004 році він отримав премію Марцарі, а в 2008 – премію Гові, остання з яких відзначила його комедійні монологи та здатність поєднувати гумор з спостереженнями за історією та сучасним суспільством. З 2006 року він також співпрацює з музичним гуртом “I Liguriani”, беручи участь у шоу, таких як “La Guerra di Giromino”, та режисуючи постановки “Vari(e)azioni Paganiniane” та “La Taverna dell’Onesto Peccato”. Наразі він виступає у *Pignasecca e Pignaverde* у березні 2024 року, граючи роль Алессандро, також відомого як Pignaverde, роль, яку він підкреслює, вимагає уваги до ритму, а не лише покладається на генуезький діалект.

Переглянути профіль

Підтверджено Не затверджені

Італія

Мауріціо Кроцца

Мауріціо Кроцца — італійський стендап-комік, актор та телеведучий. Народився в Генуї 5 грудня 1959 року, виріс у районі Боргоратті та є найстаршим із чотирьох братів і сестер. Він закінчив школу акторської майстерності при Театрі Стабіле ді Генуя у 1983 році. На початку своєї кар’єри Кроцца співпрацював з режисерами класичного театру, такими як Еґісто Маркуччі, Вільям Ґаскілл та Марко Ск'яккалуга. У 1983 році він заснував генуезький кабаре-гурт Broncoviz, до складу якого входили Уго Діґеро, Марчелло Сезена, Мауро Піровано та Карла Сігноріс. Кар'єра Кроззи включає участь у різних телепрограмах, таких як Avanzi , Tunnel та Hollywood Party з Бронковізом. Він здобув визнання як імітатор у програмі Mediaset Mai dire Gol з 1996 по 2000 рік, співпрацюючи з Gialappa's Band. Його фільмографія включає ролі у L'angelo con la pistola (1992), Ci sarà un giorno (Il giovane Pertini) (1993, випущений у 2010 році), Peggio di così si muore (1995) та Tutti gli uomini del deficiente (1999). Він також з'являвся у Quelli che... il Calcio з 2001 по 2004 рік, La grande notte del lunedì sera , Stasera pago io... in euro (2002) та виступав на музичному фестивалі Sanremo у 2003 році. Кроцца мав власне шоу на La7, Crozza Italia , починаючи з квітня 2006 року. Він також веде Ballarò з 2007 по 2014 рік та був ведучим Crozza Alive , починаючи з червня 2010 року, а також Italialand з травня 2011 року. Він з’явився на Che tempo che fa у травні 2011 року, що стало його єдиним відомим телевізійним інтерв’ю. Він представляв Crozza nel Paese delle Meraviglie з 2012 по 2013 рік та брав участь у фестивалях Сан-Ремо 2013 і 2014 років. У жовтні 2013 року Урбано Кайро продовжив контракт Кроззи з La7 на три роки. Він перейшов на телеканал Nove, починаючи з 1 січня 2017 року, та виступив на фестивалі Сан-Ремо 2017 року, пародіюючи Антоніо Рацці. Його поточним шоу є Fratelli di Crozza , яке вперше вийшло на Nove у березні 2017 року. Італійські коментатори як хвалили, так і критикували його роботу; він зіткнувся з критикою в 2006 році за сатиру Папи Бенедикта XVI та в 2013 році за сатиру Сільвіо Берлусконі на фестивалі Сан-Ремо.

Переглянути профіль

Підтверджено Не затверджені

Італія

Мауріціо Маттіолі

Мауріціо Маттіолі — італійський актор, комік та актор озвучення. Він розпочав свою кар'єру у 1973 році з виступом у розважальній програмі RAI «Dove sta Zazà». Протягом своєї кар’єри він знявся приблизно в 90 фільмах, починаючи з другорядних ролей у 1970-х роках і перетворившись на відомого актора характерних ролей в італійському кіно. Він часто зображує персонажа грубого, неохайного римлянина з околиць, а останнім часом — персонажів нещодавно розбагатілих «кафунів». Маттіолі ще живий. Комічна подорож Маттіолі включає значну участь у театральних постановках. Він був членом театральної трупи «Il Bagaglino» з 1970-х до початку 1990-х років. Він зіграв у п’єсі «Un paio d'ali» в 1997 році та «Rugantino» в 1998 році, беручи участь у трьох послідовних сезонах «Rugantino» з 1998 року. Його телевізійна робота включає роль Альберто Домінічі в чотирьох сезонах «Un ciclone in famiglia» та зображення Августо Чезароні в першому, п’ятому та шостому сезонах «I Cesaroni». Він також зіграв головну роль в італійському ситкомі «Stazione di servizio», прем’єра якого відбулася 6 лютого 1989 року, та співпрацював з Паоло Бонолісом над комедійними скетчами, зокрема одним із шоу «Beato tra le donne» в 1994 році. Уривок за участю Маттіолі та Боноліса був показаний на TecheTecheTè 20 липня 2013 року. Окрім акторської діяльності, Маттіолі має плідну кар’єру озвучування. Він озвучив численних персонажів в анімаційних мультфільмах та фільмах, зокрема ролі у «Z la formica» та «La gang del bosco», а також працював над озвученням для шоу, таких як «I segreti di Twin Peaks» (1990-1991) та «Sister Act - Una svitata in abito da suora» (1992). З 2007 року він також озвучував Дога Чепмена в серіалі «Dog the Bounty Hunter». Маттіолі отримав номінації на премію Nastro d'Argento за найкращу роль другого плану у 2003 році за фільм «Sunday Lunch» та знову у 2011 році за «The Immature». У 2010 році він випустив CD під назвою «Un po' Roma e un po' no», що містить 13 пісень. Останніми роками він знімався у фільмі «A mano disarmata» (2019) та документальному фільмі «Alberto Sordi secret» (2024). У травні 2024 року він взяв участь у заході, присвяченому Франко Каліфано. Нещодавно він переніс операцію для вирішення серйозної проблеми зі спиною, ділився оновленнями через відео в соціальних мережах та висловлював вдячність за підтримку друзів і колег.

Переглянути профіль

Підтверджено Не затверджені

Італія

Мауріціо Мілані

Італійський розважальник Мауріціо Мілані, справжнє ім'я якого Карло Барчелєзі, народився 20 травня 1961 року. Він родом з Кодоньо, містечка в провінції Лоді, де проживає його сім'я. З Istituto Tecnico Agrario Statale Tosi в Кодоньо він отримав як диплом з сільського господарства, так і диплом землевпорядника. До того, як почати займатися комедією, він коротко працював представником державних установ у віці 22 років. Мілані розпочав свою комедійну кар’єру в кабаре Zelig у Мілані в 1987 році, і почав з’являтися по телебаченню в середині 1980-х років. Його комедійний образ зображує цинічного чоловіка, який обіймав багато посад і часто нечесний, що характеризується іронією. Він здобув визнання для цього персонажа починаючи з 1992 року на телешоу «Su la testa!», яке вів Паоло Россі. Протягом своєї кар’єри він виступав у численних театральних шоу, включаючи «Un uomo da badile» (1992), «Piacenza» (1993) та «Animale da fosso» (1995). З 2003 по 2008 рік він був постійним гостем на телешоу Rai 3 «Che tempo che fa». Творчість Мауріціо Мілані виходить за межі стендапу; він також є автором та журналістом. Серед його опублікованих сатиричних творів – книги *Un uomo da badile* (1996) та *Del perché l'economia africana non è mai decollata* (2007). У 2003 році вийшла книга *La donna quando non capisce s'innamora*, а його найновіша публікація, *Party all'obitorio*, з’явилася у 2024 році. Він отримав визнання за свою роботу, вигравши нагороду Satira Politica Forte Dei Marmi у 2005 році. Станом на 2024 рік він продовжує виступати та писати, регулярно з’являючись у програмі Propaganda Live та зберігаючи присутність в італійських ЗМІ.

Переглянути профіль

Підтверджено Не затверджені

Італія

Франко Франкі

Франко Франчі, справжнє ім'я Франческо Бененато, народився в Палермо, Сицилія, 18 вересня 1928 року, був італійським актором, коміком та співаком. Він помер у Римі 9 грудня 1992 року. Народившись четвертим з вісімнадцяти дітей у бідній сім'ї, він пережив важке дитинство, включаючи періоди перебіжних робіт після закінчення лише трьох класів школи. До цього досвіду входили робота іконописцем, помічником кондитера та вантажником на вокзалі, а також короткий час виступив вуличним крикуном, граючи на басній барабан з комедійними елементами. Франчі почав свою кар'єру в 1950-х роках, приєднавшись до групи Сальваторе Полара «Gli Striscianti» у 1948 році. Він імітував відомих особистостей, таких як Тото, Муссоліні та Гітлер, демонструючи ранній комедійний талант. Дебютував у театрі Golden в Палермо в 1950 році. Його кар’єра отримала значний поштовх у 1960-х роках після того, як Доменіко Модуньо відкрив його та вивів на світло. Він об'єднався з Чіччо Інграсія, сформувавши комедійний дует, відомий як Франко е Чіччо, що стало визначальною рисою його професійного життя. Вони розпочали свою кар’єру, виступаючи в сицилійських театрах. Гумор дуету, який вони називали «комічність сутпролетаріату», зосереджувався на сатиричних імітаціях фільмів як з Італії, так і з-за кордону; приклади охоплюють «Італійська війна» (1966) з Бастером Кітоном та «Останній танго в Загаролі» (1973), гумористичну інтерпретацію фільму «Останній танго в Парижі». Вони досягли значної популярності, їхні фільми приносили приблизно 10% доходів італійського кіно між 1961 та 1970 роками. Франко Франчі виграв премію «Телегато» за найкраще різноманітне шоу в 1984 році за «Добре, браво, біс», і часто з’являвся по телебаченню, зокрема в програмах «Пататрак» (1981-1982) та «Канцонісіма». Незважаючи на критичну байдужість, Франко Франчі був одним із найпопулярніших комедійних акторів в італійському кіно в 1960-х роках.

Переглянути профіль

Підтверджено Не затверджені

Італія

Чиччо Інґрассія

Франческо Інграсія, професійно відомий як Чіччо Інграсія, був італійським актором, коміком, режисером, сценаристом, телеведучим та співаком. Народився в Палермо, Сицилія, 5 жовтня 1922 року в районі Іль Капо на вулиці Сан Грегоріо. Він покинув школу через два місяці, щоб допомагати своїм батькам, П'єтро Інграсії (цегларю) та Нунція Мотта (домогосподарці). Його раннє життя включало різні роботи, зокрема перукаря, столяра, взуттєвого майстра та виробника ковбас. З 1938 року він почав виконувати імітації Тото на приватних урочистостях, демонструючи схильність до гумору з юного віку. Кар’єра Інграсії розпочалася в 1950-х роках, спочатку з тріо Скамбетта у 1944 році разом з Енцо Андроніко та Мімі Чамполо. У пізніх 1950-х роках він об’єднався з Франко Франчі, і їхній партнерство закріпилося завдяки фільму «Захід на Іскія» (Appointment in Ischia) у 1960 році. Дует, відомий як Франко е Чіччо, швидко здобув популярність, успадкувавши спадщину аванспеттаколо, вар’єте та Тото, ставши улюбленим комедійним дуетом Південної Італії. Вони знялися в численних фільмах, Франко е Чіччо зіграли понад 100 ролей між 1960-ми та 1980-ми роками, випускаючи вісім-десять фільмів на рік як дует. Інграсію часто вважали «серйозним» обличчям комедійного дуету, тоді як Франчі грала роль блазня. Творчість Чіччо Інграсія охоплювала різні медіа. Його кар’єра набула значного поштовху в 1960-х роках, і він часто з’являвся разом із Франко Франчі. Фільми «Золотий фут та бомбочка» (1966), «Дон Кіхот та Санчо Панса» (1969), «Два коти з дев’ятьма хвостами… і половина в Амстердамі» (1971), «Двоє синів Трініти» (1971) та «Амакорд» (1973), який отримав 88% рейтинг на Rotten Tomatoes. Він також знімав фільми, зокрема «Рахунок до оплати». Протягом своєї кар’єри Інграсія був номінований на кілька нагород, отримавши номінацію Nastri d'argento у 1974 році за «Амакорд», вигравши одну в 1976 році за «Все йде як завжди» та здобувши номінацію Ciak d'oro у 1988 році за «Завтра станеться». Він отримав Давида ді Донателло у 1991 році за «Кондомініум». Чіччо Інграсія помер у Римі 28 квітня 2003 року у віці 79 років після дворічної боротьби з респіраторними захворюваннями.

Переглянути профіль