Лео Паавалі Джокела, фінський спіан, який найбільше відзначається для портативного детектива Кокі в кінофільмах Матті Кассіріо Пальму і для блювання парроги G. Пулатехо в Spede Pasanen.
Лео Бассі – багатогранний виконавець, який ідентифікується як жонглер, комік та актор. Народився 1952 року у Сполучених Штатах, його походження глибоко вкорінене в цирковій традиції. Його родина може похвалитися більш ніж 130-річним досвідом участі в італійських, французьких та англійських циркових виступах; один з його предків навіть воював поруч із Гарібальді, перш ніж заснувати один з перших сучасних цирків у Тоскані. Подальше збагачення цієї спадщини – його дід, Джиммі Вілер, був постійним виконавцем у Паладіумі в Лондоні та піонером комедії на ранньому телебаченні BBC, а його батько, Лео Бассі-старший, здобув визнання як жонглер, який працював у Сполучених Штатах з такими особистостями, як Грушо Маркс та Ед Салліван. Він провів дитинство на циркових завантажувальних майданчиках, успадкувавши циркові навички, включаючи жонглювання ногами, яке визнається в Оксфордській енциклопедії виконавських мистецтв. Кар'єра Бассі охопила континенти, адже він жив у Франції, на Близькому Сході, в Японії та Італії, серед інших місць. Він спеціалізується на антиподизмі – акробатичних трюках, що включають балансування та обертання предметів ногами. Його виступи відбуваються в театрах, на вулицях, площах та в нічних клубах. Починаючи з 1980-х років, він створив серію шоу, починаючи з 'Il circo più piccolo del mondo'. Ранні шоу часто включали пірамідальний номер, де глядачі, здавалося, були гіпнотизовані. Він також з'являвся на італійському телебаченні з П’єро Чамбретті. У 1990-х роках він досяг успіху в Іспанії з шоу 'Instintos Ocultos', а пізніше розробив шоу, такі як 'La Vendetta', 'Golf' та '12 Settembre', які торкаються політичних та екологічних тем. Шоу 2008 року, 'La Revelacion', критикує релігійні міфи та прославляє розум. Творчість Бассі часто пов’язана з поточними подіями та соціальними проблемами. Він публічно критикував позицію Папи Римського щодо презервативів та висловив незгоду щодо гомосексуалізму. Він видав маніфест на підтримку Закону про охорону здоров’я матері та дитини (IVE). Він брав участь у викритті організаторів анти-апокаліптичної кампанії в Інтернеті, що призвело до судових позовів проти Hazteoir.org та інших ультраправих католицьких груп; у жовтні проти нього подали позов за нібито образу релігійних почуттів. Він також подав позови проти Hazteoir.org та Libertaddigital.com за наклеп. Його нещодавнє шоу називається «Утопія», прем’єра якого відбулася близько 2009 року, і він продовжує виступати з підривною комедією на міжнародному рівні. Його описують як досвідченого та неймовірно смішного виконавця, і він прагне створювати унікальні та емоційні переживання для глядачів. Він веде офіційний вебсайт за адресою leobassi.com.
Лео Гарлем, професійне ім’я Леонардо Гонсалес Феліс, виступає як іспанський комік та актор. Він народився 16 листопада 1962 року в Матарароса-дель-Сіль, провінція Леон. Його сім’я переїхала до Вальядоліда, коли йому було сім років. До того, як почати займатися комедією, він працював пекарем у віці від 16 до 28 років, а пізніше керував баром під назвою «Гарлем» у Вальядоліда у віці від 28 до 40 років; саме цей заклад надихнув його сценічне ім’я. Власник бару заохочував його виступати з комедією. Кар’єра Гарлема почала набирати обертів у 2001 році, коли він взяв участь у конкурсі монологів для El Club de la Comedia. Після цього він переїхав до Мадрида, щоб займатися комедією. Кілька телевізійних програм представили Гарлема, зокрема La hora de José Mota, Cómicos, algo más que los mejores monólogos та El club del chiste на Antena3. Запис його виступу дійшов до фіналу Третього конкурсу монологів у 2002 році, що забезпечило йому подальше визнання. Він ненадовго працював спортивним коментатором для Radio Estadio, і створив персонажа 'El Bocas de Zaragoza' на YouTube у 2007 році. З 2011 року він гастролював з шоу ‘Leo Harlem y Amigos,’ де виступали інші іспанські коміки. Протягом своєї кар’єри Лео Гарлем знімався в різних фільмах та телевізійних проєктах. Він зіграв камео у фільмі «Торренте 5: Операція Євровеґас» у 2013 році та виконав роль мера села у фільмі «Раптова удача». У 2018 році він зіграв роль Курро у фільмі «Найкраще літо мого життя». З 2015 по 2017 рік він був постійним співпрацівником шоу «Zapeando», а з листопада 2020 року веде програму «El paisano» на La 1. Його робота триває зі спеціальним проєктом Movistar Plus+ 'Leo Harlem, 20 años no es nada', випущеним у 2022 році, та постійною програмою 'Leo Talks', яка розпочалася у січні 2023 року, з третім сезоном, що стартує у липні 2024 року. Він також буде вести новорічні спеціальні випуски у грудні 2024 року. Він отримав визнання, зокрема VI премію 'Lambrión Chupacandiles' у 2017 році, і наразі є співпрацівником програми Onda Cero 'Más de uno'.
Народившись Сальваторе Леопольдо Гулотта в Катанії, Сицилія, 9 січня 1946 року, Лео Гулотта – італієць, який працює актором, актором озвучування, коміком та письменником. Він розпочав свою кар'єру як масовка у театрі Массімо Белліні в Катанії, де з’являвся ще дитиною. Його раннє навчання включало акторські заняття під керівництвом Турі Ферро в академії виконавських мистецтв Театро Стабіле. Після вступу до трупи театру «Театро Стабіле ді Катанія» у 1970 році, він здобув першу визнання як комедійний актор у римських кабаре. Протягом своєї кар’єри він знімався у комедіях та драматичних виставах для кіно та театру, знявшись приблизно у 100 фільмах та численних телешоу та драматичних серіалах. Він здобув популярність як актор завдяки компанії «Багаліно», беручи участь у багатьох пародіях, зокрема в одній із пародій на Сеньйору Леоніду. Він часто співпрацював з режисером Джузеппе Торнаторе, працюючи з ним щонайменше п’ять разів. Універсальність Лео Гулотти очевидна в його озвучувальній роботі. Він озвучив італійську версію Манні у перших трьох фільмах «Епоха льоду» та супутніх медіа, а також дублював Берта Янга у фільмі «Рембо», Джо Пеші в кількох фільмах та Романа Поланського у фільмі «Кохання у Римі». Він також озвучив Джонні 5 у фільмі «Коротке замикання». Він отримав кілька нагород Давид ді Донателло, починаючи з однієї у 1986 році за фільм «Професор» та пізніше отримавши ще дві у 1997 та 2000 роках. У березні 1995 року він публічно заявив про свою гомосексуальність і уклав цивільний шлюб із Фабіо Гроссі, своїм партнером протягом 32 років, у 2019 році. Гулотта опублікував книгу під назвою «Тисяча травинок» у 1998 році, а пізніше спільно виробив документальний фільм «В мистецтві Лілія Сільві» у 2011 році, який отримав нагороду Настро д’аргенто у 2012 році.
Леон Еррол, справжнє ім'я Леонес Еррол Сімс, народився 3 липня 1881 року в Сіднеї, Австралія, був австралійсько-американським комедіантом та актором, який здобув популярність у першій половині 20-го століття. Він розпочав свою кар'єру в розважальній індустрії під час навчання на медика в Сіднейському університеті, де писав, продюсував і грав у ревю. Близько 1896 року він покинув медичні дослідження, щоб приєднатися до цирку в ролі клоуна, вершника без сідла та акробата, а також виконував шекспірівські ролі, такі як Едмунд і Макдуф, і брав участь в оперетах із співу та танців. Еррол емігрував до Сполучених Штатів приблизно в 1904 році зі своєю партнеркою по танцях Стелою Шателен, на яку він одружився в 1906 році. З 1904 по 1910 рік він керував музичними бурлескними трупами, виконуючи роль головного коміка, композитора, лірика та лібретиста. До 1905 року він керував гастролюючим водевільним театром у Портленді, штат Орегон, а також працював наглядачем сцени в Орфеум-театрі там. Він гастролював Австралією, Новою Зеландією, Великою Британією та Ірландією, виступаючи в різних театральних постановках, а приблизно в 1904 році об’єднався з Пітом Джеральдом як «Джеральд і Еррол», де представляли діалектну комедію, рагтайм-фортепіано та дресированого бульдога. Він дебютував на Бродвеї у виставі «Чарівна вдова» (приблизно в 1911 році) на наполяганні Ебе Ірлангера. Кар'єра Еррола досягла нових висот, коли він приєднався до "Зіґфельд Фолліс" у 1911 році, виступаючи щорічно до 1915 року та співпрацюючи з Бертом Вільямсом над скетчами, які вважалися одними з найсмішніших виступів "Фолліс". Останні два роки, 1913-1915, він був режисером шоу "Зіґфельд Фолліс". Він досяг успіху у водевілі, очолюючи виступи в "Palace", і знявся у двадцяти одному бродвейському шоу між 1911 та 1929 роками. Його комедійний стиль включав хитаву, нестійку ходу, яка часто переходила в танець, і він часто зображував розгубленого, розбещеного та брехливого персонажа. Він зіграв у п’ятдесяти шести повнометражних фільмах, включно з ролями дядька Мета та лорда Еппінга в серії "Мексиканська вогонь" (1939–43), а також у дев’яносто восьми короткометражках. Він знявся у фільмах "Майже одружений" (1921), "Салі" (1925) та "Одяг робить пірата" (1925). Він зіграв у численних фільмах між 1930 та 1951 роками, включно з "Одна небесна ніч" (1931) та серією про Джо Палуку. Леон Еррол залишив по собі спадок, який включає зірку на Алеї слави в Голлівуді.
Народившись як Леслі Денніс Гезелтін 12 жовтня 1953 року, Лес Денніс – англійський розважальник, який працює телеведучим, актором та коміком. З 1953 по 1972 рік дитинство Леса Денніса минуло в районі Гарстон у Ліверпулі; його освіта включала початкову школу Stockton Wood, початкову школу Joseph Williams, середню школу Morrison Rose Lane та Quarry Bank Comprehensive, завершившись отриманням рівня A з мистецтва у червні 1972 року. Ще навчаючись у школі, Денніс працював у вихідні в магазині чоловічого одягу Burton's. Його батько грав у футбол за ФК «Ліверпуль», хоча й не грав за основну команду. Цей ранній період заклав основу для кар’єри, яка триватиме понад 50 років. У 1970-х роках Денніс розпочав свою кар'єру стендап-коміка та імітатора, розвиваючи свої таланти завдяки виступам у таких місцях, як клуби для робітників та курортні парки. Він з’явився в програмі BBC Radio Merseyside «Variety Time» у 1971 році та здобув популярність після перемоги на сцені телешоу талантів ITV «New Faces» у 1974 році. У 1980-х і 1990-х роках він став постійним учасником нічних телепередач, зокрема з’являвся в програмі «The Russ Abbot Show», де познайомився з Дастіном Джі. Разом вони утворили комедійний дует і створили «The Laughter Show» – успішну програму прайм-тайму. Після смерті Джі Денніс продовжив «The Les Dennis Laughter Show». Окрім телебачення, Денніс продемонстрував значну універсальність як актор. Він з'являвся у театральних постановках, таких як «Чикаго» (в ролі Амоса Гарт) та «Я і моя дівчина» (в ролі Білла Снібсона), а нещодавно зіграв Вілбура Тернблада в гастрольних постановках мюзиклу «Волосся» (Hairspray), включаючи відродження 2021 року в Лондонському Колізеї. До його акторських робіт також входять ролі у фільмах, таких як «Інтимні стосунки» (1996), «Шоу дивовижних людей» (2020) та «Великий» (2001). Протягом своєї кар’єри Лес Денніс виступав як з Королівською Шекспірівською трупою в драмах епохи Реставрації, так і з Англійською Національною Оперою; нещодавно він зіграв серу Джозефа Портера в опері «Пінафор» (HMS Pinafore) у 2022 році. Денніс також мав дворічну регулярну роль у телесеріалі «Вулиця коронації», граючи Майкла Родвелла з 1960 року та повторно у 2000 році, а також з’являвся в інших телепрограмах, таких як «Extras», «Moving On», «Birds of a Feather», «Death in Paradise» та «Life's Too Short». Його автобіографія «Чи має шоу тривати?» стала бестселером Sunday Times. Він продовжує працювати, зараз зігравши головну роль у театральній адаптації «Dinnerladies» Вікторії Вуд.
Леслі Вільям Нільсен, канадсько-американський актор і комік, мав кар’єру, що охоплювала шість десятиліть. Він народився 11 лютого 1926 року в Реджайні, Саскачеван, і помер 28 листопада 2010 року у Форт-Лодердейлі, Флорида. У його родовому дереві були батько данського походження, Інгвард Еверсен Нільсен, який служив у Королівській канадській кінній поліції, та мати, Мебел Елізабет Девіс, іммігрантка з Уельсу. У нього було троє братів, один із яких, Ерік Нільсен, пізніше обіймав посаду заступника прем’єр-міністра Канади. Ранні враження, включаючи час, проведений у Форт-Нормані, Північно-Західні території, через службу батька в RCMP, вплинули на нього; за повідомленнями, він прагнув втекти від важкого домашнього життя. У 1956 році розпочалася його кар’єра кінорежисера з виходом фільму *Planète interdite* (Заборонена планета). Він коротко працював диджеєм у Калгарі, Альберта, та відвідував Академію радіомистецтва Лорна Ґріна в Торонто, а також отримав стипендію до Neighborhood Playhouse у Нью-Йорку. Хоча він вступив до Королівських канадських повітряних сил у віці 17 років, його вважали надто молодим для участі у бойових діях. Значний зсув відбувся у 1980 році з фільмом «Авіакатастрофа!», що ознаменувало початок визнання його за ролі в комедіях з сухим гумором. Кінокритик Роджер Еберт відомо описав його як «Олів’є пародій». Згодом він зіграв роль Френка Дребіна у телесеріалі «Поліцейська група» та його кіноадаптаціях, зокрема у фільмі «Голий пістолет: З архівів поліцейської групи!» (1988). У 2001 році він став офіцером Ордену Канади. Крім того, його значний внесок у розваги призвів до включення до Зали слави Канади та Голлівудської алеї слави.
Багатогранна німецька особистість, Бернхард-Віктор Кристоф-Карл фон Бюлов, відомий як Вікко або Ло́ріот, виконував декілька ролей, зокрема коміка, актора, карикатуриста, письменника, режисера фільмів та гумориста. Народився 12 листопада 1923 року в Бранденбурзі-на-Гавелі, Пруссія (нині Бранденбург, Німеччина). Він переважно використовував псевдонім Ло́ріот, що походить від французького слова, яке означає синій великий дятлик – тварина на гербі родини фон Бюлов. Його батьками були Йоганн-Альбрехт Вільгельм фон Бюлов та Шарлотта фон Редер; вони розійшлися незабаром після його народження. Він виріс у Берліні з бабусею після смерті матері, коли йому було шість років. Протягом трьох років він служив оберлейтенантом на Східному фронті під час Другої світової війни, отримавши Залізний хрест 2-го та 1-го класу, а також значок танкового бою в бронзі. Лоріот спочатку зарекомендував себе як карикатурист, публікуючи карикатури під псевдонімом Лоріот з 1950 року в журналах, таких як *Die Straße*, *Stern* та *Quick*. Фон Бюлов закінчив Abitur у 1946 році після завершення навчання на графічного дизайнера разом із живописом у Гамбурзькій Landeskunstschule. З 1950 року він почав розширювати свою діяльність в інші творчі сфери, працюючи актором, сценаристом, аніматором, ведучим, режисером та дизайнером сценічних костюмів. У 1971 році він створив мультфільм Вум, озвучуючи цього персонажа сам; крім того, пісня «Ich wünsch' mir 'ne kleine Miezekatze», пов’язана з Вумом, здобула широке визнання в 1972 році. Його комедійний стиль передбачав покерфейс, прагнучи до того, щоб сміялася аудиторія, а не він сам, часто висміюючи німецьку формальність та щирість. Качка Мюллера-Люденщайдта у ванні та сценарії про подружнє консультування та оплату паркування. Телесеріал «Лоріот» дебютував у 1976 році, поєднуючи серйозний пантомім з дотепними жартами про німецькі стереотипи. Він зняв фільми «Ödipussi» (1988) та «Pappa Ante Portas» (1991), а також провів гумористичний гала-концерт на честь 100-річного ювілею Берлінського філармонічного оркестру у 1982 році. Баварська кінопремія була вручена йому двічі, у 1988 та 1993 роках, а Університет Вупперталя удостоїв його почесною докторською степенню у 2001 році. Його робота значно вплинула на німецьку мову завдяки його каламбурам та дотепності, і відома своїми люблячими безглуздими та божевільними сценами. Скетчі часто містять повторювані теми, такі як перекошена картина на стіні та відомі цитати, наприклад, «Качка залишається зовні». Лоріот помер 22 серпня 2011 року в Мюнсінг-Аммерланді, залишивши по собі спадок гумористичних чернеток, історій і фільмів, які й донині розважають глядачів, зокрема поточні тури з його скетчами, виконаними кабаре-ансамблем «Leipziger Pfeffermühle».
Лоран Лафітт, народжений Лоран Фабієн Фернан Лафітт 22 серпня 1973 року в Парижі, — актор і режисер із різноманітною кар’єрою, що охоплює театр та кіно. Виріс у 15-му та 16-му округах Парижа, він відвідував приватну початкову школу Сен-Жан-де-Пасі. Ранній досвід перегляду телевізійних бульварних комедій викликав його інтерес до театру. У молодому віці він з’явився у телефільмі «Дитина та президент» після відповіді на оголошення. Пізніше він покинув школу, щоб навчатися в Курсі Флорен, де познайомився з майбутніми колегами Жілем Леллушем і Гійомом Канетом. Його освіта продовжилася з навчанням у Вищій національній школі драматичного мистецтва Парижа у віці 22 років, а також включала тренування з танців та співу в Гілфордській школі акторської майстерності в Англії, де він виступав у «Землі Давіни». Лафітт здобув ширше визнання у 1993 році в ролі Хуана у ситкомі «Класс манекенів». Він далі розвинув свої комедійні таланти за допомогою одноосібного шоу «Лоран Лафітт, як його ім'я свідчить», написаного спільно з Сірілем Тувеніном. Ця постановка виявилася успішною, тривала 100 виступів і принесла йому премію Райму. У його фільмографії з’являються ролі у популярних фільмах, таких як «Маленькі хустинки» (2010). У 2011 році він представляв 25-ту Ніч Мольєрів. З 2012 по 2024 рік Лафітт обіймав посаду пенсіонера (члена) престижної Комеді Франсез. Він отримав значну визнання за свої акторські здібності, включно з номінацією на Міжнародну премію Еммі у 2023 році за втілення Бернара Тапі в міні-серіалі Netflix «Класовий акт». Його відданість мистецтву ще більше відображається в почестях, які він отримав: у 2022 році він став лицарем Національного ордену заслуг, а у 2013 році – лицарем Ордену мистецтв і літератури.
Лоуренс Люнг – австралійський комік, письменник, режисер та актор родом з Мельбурна. Він розпочав свою кар'єру з виконання стендап-комедії, швидко здобувши визнання в австралійському комедійному середовищі. У 2001 році він досяг раннього успіху з виставою 'Sucker', отримавши нагороду за найкращу сольну виставу на Мельбурнському Fringe Festival. Його робота продовжувала розвиватися, що підтверджується премією Age Critic's Award у 2007 році за 'Lawrence Leung Learns to Breakdance', а згодом – нагородою за найкращу місцеву (австралійську) виставу на Сиднейському Фестивалі комедії у 2008 році за ту ж виставу. Люнг також продемонстрував свої таланти міжнародно, виступаючи на Вест-Енді в Лондоні та на Едінбурзькому Fringe Festival. Творча спадщина Льюнга охоплює не лише стендап. Він часто співпрацює з Ендрю Макклелландом, другом ще зі школи, і разом вони створили декілька проєктів. У 2009 році вони випустили 'Дивовижні пригоди Лоуренса Льюнга та Ендрю Макклелленда: Часові ніндзя'. Того ж року Льюнг зіграв головну роль і написав 'Пригоди на вибір від Лоуренса Льюнга', телепрограму, що транслювалася на ABC1 та ABC2. Саундтрек EP супроводжував вихід шоу у квітні 2009 року, за ним послідував DVD-реліз 7 травня 2009 року. Він також брав участь у написанні для телебачення, надаючи жарти для 'Війни всього проти всього від The Chaser', та з'явився у програмі 'Talkin' 'Bout Your Generation' у 2009 році. Документальна серія розслідувань Лінга «Невтішні історії Лоуренса Лінга» , можливо, є його найбільш помітною роботою. Шість 30-хвилинних епізодів, завершені у 2011 році, досліджують нераціональні та малоймовірні явища, представляючи Лінга як слідчого, який використовує квазінаукові дослідження та реальні експерименти для перевірки меж вірувань людей. Цю серію виготовили ABC TV Arts and Entertainment та Unbelievable Productions, а продажами займалася ABC Commercial. Він також знімався в телевізійних ролях, зокрема зіграв доктора Елвіса Квана у «Offspring» у 2013 році та зіграв головну роль у «Maximum Choppage» у 2015 році. Лінґ регулярно з’являється як гість у радіошоу, таких як 3RRR Breakfasters та Get This, і спільно вів ранкове шоу на Fox FM з 2005 по 2006 рік. У 2017 році він зробив внесок до ABC Kids Play School Story Time.
Лоранс Семонін, також відома як Лола Семонін та псевдонім Ла Мадлен Пруст, — французька акторка, авторка, перформерка, режисерка та письменниця. Народилася 8 квітня 1951 року в Мортео, Франція, походить з регіону О-Дуб і спочатку планувала кар'єру в освіті. Розпочала свою професійну діяльність як вчителька початкової школи, використовуючи методику Фрейнета, яка наголошує на залученні учнів, спочатку у Гранд’Комб Шателе та пізніше в районі Фонтен-Еку міста Безансон. Семонін відвідувала Нормальну школу та викладала до 30 років. Перехід Семоніна до театру розпочався зі створення персонажа Мадлен Пруст, вдови, народженої у квітні 1923 року з вигаданого села Дере-ле-Гра. Цей персонаж зображений як уособлення франк-комтоїського селянина і відомий своїм гострим почуттям гумору та особливим акцентом з регіону Дуб. Розвиток персонажа включав етнографічні та соціологічні дослідження з фермерами, і його ім’я було спільно обрано з партнером, Жераром Болем де Шомон, натхненним мадленою Марселя Пруста. На початку своєї кар'єри вона отримала перший приз від Besançon Conservatory у 1982 році. П’єр Бонте допоміг познайомити її з ширшою аудиторією на Europe 1 у 1982 році, після чого вона з’явилася в шоу Мішеля Дрюкера «Єлисейські поля» в кінці 1983 року. Персонаж Мадлен Пруст став наріжним каменем у творчості Семонін. Вона створила декілька шоу з цим образом, зокрема 'La Madeleine Proust en forme,' засноване на виразах і темах, почутих навколо Мортеу; 'La Madeleine Proust à Paris' (1987); 'La Madeleine Proust fait le tour de monde' (2003); 'La Madeleine Proust, Création 2008' (2008); 'La Madeleine Proust, Haut-débit' (2010); 'La Madeleine Proust, 30 ans de scène' (2013), та 'La Madeleine Proust, Adieux à la scène, 35 ans de scène' (2018). Ці шоу гастролювали по країні та за кордоном з 1985 по 2018 рік, привабивши понад мільйон глядачів. Виступи Семонін були номіновані на три премії Мольєр, зокрема номінації як відкриття в 1988 році, комедійний виступ у 1991 році та сольний виступ у 1996 році. Її останній вихід на сцену відбувся у 2018 році в Олімпії, завершившись виступами також у Мортеу. Відтоді вона передала роль Мадлен Пруст акторці Корінн Лордьє у 2023 році та повернулася до написання на своїй фермі у О-Дуб. Семонін також є письменницею, авторкою пісень і режисеркою, написала роман 'Le Cri du Milan', який отримав премію Прі Луї Перго, та зняла короткометражний фільм 'L'Ange des neiges'. Її вважають амбасадором сільського світу на сцені та у своїх творах, і її було обрано до академії Альфонса Алле в 2014 році Франсуа Морелем.
Михаїл, подвійний канадсько-американський громадянин, працює як телевізійний, кінопродюсер, комедія, сценарист і режисер. Він зародив і виробляє субота Night Live і також виготовив Late Night series, The Kids in the Hall, і The Tonight Show.
Албанія
1
Вірменія
2
Аргентина
36
Австрія
27
Австралія
52
Азербайджан
1
Бангладеш
1
Бельгія
13
Болгарія
57
Бенін
2
Болівія
1
Бразилія
27
Білорусь
2
Канада
125
Демократична Республіка Конго
3
Швейцарія
17
Кот-д'Івуар
1
Чилі
15
Камерун
1
Китай
8
Колумбія
4
Куба
4
Чехія
7
Німеччина
188
Данія
17
Домініканська Республіка
1
Алжир
2
Еквадор
2
Естонія
5
Єгипет
10
Іспанія
74
Ефіопія
1
Фінляндія
15
Франція
214
Великобританія
365
Джорджія
1
Гана
3
Греція
18
Гватемала
1
Хорватія
2
Гаїті
1
Угорщина
7
Індонезія
23
Ірландія
31
Ізраїль
10
Індія
47
Ірак
3
Іран
6
Ісландія
4
Італія
136
Ямайка
1
Японія
37
Кенія
3
Корея, Південь
20
Казахстан
3
Ліван
5
Шрі-Ланка
1
Литва
1
Латвія
1
Марокко
17
М'янма
1
Мальта
1
Малаві
2
Мексика
28
Малайзія
7
Нігерія
19
Нікарагуа
2
Нідерланди
2
Норвегія
12
Непал
3
Нова Зеландія
9
Перу
2
Філіппіни
35
Пакистан
7
Польща
8
Португалія
7
Катар
1
Румунія
1
Сербія
4
Росія
9
Саудівська Аравія
4
Швеція
101
Сінгапур
3
Словенія
4
Словаччина
2
Сальвадор
1
Сирія
1
Таїланд
2
Туніс
4
Туреччина
5
Тайвань
1
Україна
11
Уганда
7
Сполучені Штати
213
Уругвай
4
Узбекистан
1
Венесуела
5
В'єтнам
1
Південна Африка
3
Зімбабве
1
