Глобальний каталог талантів

Довідник коміків

Переглядайте профілі коміків, біографічні резюме, країну походження та офіційні посилання.

1588 Коміки

Levent Kırca

Ле́вент Кірча, народи́вся 28 ве́рсня 1950 ро́ку в Самсуні, Туреччина, був багатогранною турецькою постаттю, відомою як комедіант, актор, колонкарист і політик. Його батьками були вчителька Багріє Озбай Кірча та художник Мехмет Кірча. Після переїзду батька до Швейцарії, він переїхав до Анкари з матір’ю в дитинстві. Він почав грати в театрі під час навчання у старших класах школи, дебютувавши в Державному театрі Анкари в 1964 році та згодом працюючи в Анкарському театрі Birlik Tiyatrosu та Halk Oyuncuları. Кар'єра Кірці охоплювала як сцену, так і кіно. Він перейшов до кіно в 1978 році з фільмом «Таші Топракı Алтın Şehir» та знімався у фільмах, таких як «Не Олакаk Şımdı?», разом із Шенером Шенем, Неврою Серезлі та Перран Кутман, і «Маві Муаммер». Він заснував театральну трупу Hodri Meydan Topluluğu та ставив п’єси, такі як «Güzel ve Çirkin» та «Sefiller» з Оєю Башар. Понад два десятиліття, з 1988 по 2010 рік, він вів телепрограму «Olacak O Kadar», співпрацюючи зі своєю дружиною над серією скетчів того ж імені 1986 року. Він також знімав фільми, зокрема «Son» та «Şeytan Bunun Neresinde». Він продюсував кілька телесеріалів, включаючи «Nasreddin Hoca», «Oyun Treni» та інші. Окрім розваг, Кірча був залучений у політику як член лівофлангового Патріотичного Партії (Vatan Partisi) та обіймав посаду в Центральному Виконавчому Комітеті. Він балотувався на посаду мера Ускюдар у 2009 році та на посаду мера Стамбульської Метрополії у 2014 році. У 1998 році йому було присвоєно звання Державного Митця, але це звання було скасовано у 2015 році. У 2011 році він ненадовго зіграв головну роль у комедійному серіалі «Karımın Dediği Dedik Çaldığı Kontrbas» та викладав у Факультеті Образотворчого Мистецтва Бейкенту Університету. Левент Кірча помер 12 жовтня 2015 року від раку печінки, а похоронна служба відбулася в мечеті Левент; його було поховано на кладовищі Зінчірлікую. Воскова фігура актора виставлена у Санкт-Петербурзькому Восковому Музеї.

Переглянути профіль

Підтверджено Не затверджені

Албанія

Zyrafete Гаші

Зірафете Ґаші, які виступали під назвою «Зіра», була приятелем з албанської громади Косово. На стадії створення сорту пам'ятні символи. Монікер «Зіра» походить від свого портраля літніх Албанських матрєрархів. Серед її інших осіб були Зетанія, офіцер поліції та Тетяна Драгіка, старший сербсько-Косоварний мешканець Грачаніка, який постійно згвалився про співвідношенні з албанами, а також численними додатковими частинами. Її робота відзначається для поєднання комічних термінів життя в Косово.

Переглянути профіль

Підтверджено Не затверджені

Туреччина

Айшен Груда

Айшен Груда була турецькою акторкою та комедіанткою, народженою 22 серпня 1944 року в Єшілкої, Стамбул. Її батько був залізничником, а вона мала двох сестер, Айтен та Айбен Ерман, які також зробили кар’єру акторок. У ранньому віці її комедійний талант було помічено, коли вона в дитинстві наслідувала своїх армянських сусідів. Вона розпочала свою професійну акторську діяльність у 1962 році з невеликою роллю у водевілі «Kongre Eğleniyor». Після смерті батька під час навчання у старшій школі вона покинула школу, щоб працювати. У 1965 році вона вийшла заміж за Йилмаза Груду, і в них народилася дочка Елван. Вони розлучилися в 1976 році, і вона взяла перерву в акторській кар’єрі, щоб зосередитися на вихованні дочки. Вона знялася у понад 100 фільмах протягом своєї кар’єри, часто співпрацюючи з Аділе Нашіт у фільмах режисера Ертема Еґільмеза. Серед відомих фільмів – «Тосун Паша», «Молоді брати», «Щасливі очі», «Шабаноглу Шабан», «Хабабам Сınıfı» та «Веселі дні». Вона також брала участь у численних п’єсах та мюзиклах, таких як «Згасла свічка», «Кабаре «Страус»», «Мюзикл «Хабабам Сınıfı»» та «Сім наречених Гюрмюз». Телевізійний скетч «Кожна гарна, як помідор, Нахіде Шербет» приніс їй широке визнання у 1977 році та заслужив її прізвисько «Гарна, як помідор». Вона продовжувала зніматися до фільму 2014 року «Скоро», режисера Джема Йилмаза. Їй діагностували рак підшлункової залози, і вона померла 23 січня 2019 року в Стамбулі у віці 74 років від дихальної недостатності. Її поховали на кладовищі Зінчірлікую. У 2016 році вона публічно визнала минулі стосунки з Мюждатом Гезеном. Її дочка, Ельван Груда, померла у грудні 2023 року.

Переглянути профіль

Підтверджено Не затверджені

Швейцарія

Бернард Галлер

Бернард Галер, народився 5 грудня 1933 року в Женеві, Швейцарія, був швейцарським актором і коміком. Він розпочав свою кар'єру в Лозанні, перш ніж переїхати до Парижа в 1955 році з прагненням стати актором. Спочатку він вивчав ветеринарну медицину, пізніше – право, але не закінчив жодне з них. Ранніми місцями виступів у Франції були кабарети, такі як l'Écluse та la Vieille Grille, і він був частиною трупи Жака Фабрі. Галер також представляв турне Шейли 'Tournée du siècle' між 1963 і 1964 роками, де виступали Франк Аламо та Les Surfs. Його ранні акторські ролі включали епізодичні появи у фільмах та озвучення ролі Поллукса в анімаційному серіалі 'Le manège enchanté' у 1964 році. Кар'єра Галлера стартувала з його першої кабаре-програми «І що далі?», яка мала прем’єру в Театрі де Пош у Женеві 1971 року. Шоу здобуло значний успіх, демонструючись протягом тринадцяти місяців у Театрі де ла Мішодьєр та залучивши 160 000 глядачів. У 1972 році він отримав премію Брігадієра за «І що далі?», а знову в 1975 році від Société des auteurs et compositeurs dramatiques за його сценографічну винахідливість. Між 1971 та 1977 роками він гастролював разом із Жаком Брелем, Жульєтт Греко та Марлен Дітріх, подорожуючи до Південної та Центральної Африки, Англії, Канади та США. Він створив шість кабаре-програм між 1971 та 1994 роками, виконуючи їх у франко- та німецькомовній Швейцарії. Його комедійний стиль характеризувався гру зі словами, імітацією звуків, і він описував себе як «меланхолічного коміка», часто використовуючи алітерації, нав’язливі повторення та лінгвістичні абсурди. Протягом своєї кар’єри Голлер знявся у понад 70 теле- та фільмових постановках, зокрема у «Щоденнику самогубця» (1974) та «Я нічого не знаю, але скажу все» П’єра Рішара (1973). Він співавтором сценаріїв до двох фільмів – «Шут» та «Супровідник» – у 1980-х роках. Також він зіграв роль Ісуса Христа у фільмі «Бранщик Бога» (1982). Його робота задокументована на записах і в його книзі 1981 року «Слова та невідоме». Голлер отримав численні нагороди, зокрема Великий приз гумору у 1983 році та був удостоєний Ордену мистецтв і літератури (командор) у 1995 році. Він продовжував виступати протягом усього життя, знімаючись у постановках, таких як «Макс, моя любов» (1986), «Привіт, тривога» (1988) та «Тібо» у 2003 році. Його останнім фільмом став «Її величність Мінор» (2007). Бернар Голлер помер 23 квітня 2009 року в Женеві.

Переглянути профіль

Підтверджено Не затверджені

Швейцарія

Вальтер Родерер

Вальтер Родерер, народився 3 липня 1920 року в Санкт-Галені, Швейцарія, був швейцарським актором і сценаристом, який мав довгу та різноманітну кар'єру. Спочатку він планував стати священиком, вивчав грецьку та латинську мови, перш ніж чотири семестри вивчати німецьку мову в Цюріхському університеті. Фінансові труднощі змусили його покинути університет, і згодом він виконував різні роботи, зокрема працював у Зюріхському Schauspielhaus за 30 франків за вечір, на фабриці та представником Bohnerwachs. На початку своєї кар'єри він зіграв другорядні ролі та працював у Cabaret Fédéral, що принесло йому визнання та з’явитися у швейцарських фільмах, таких як Oberstadtgass. Він з'являвся у фільмах, таких як «Венера з Тівілі» (1953) та «10 травня» (1957), і зіграв головну роль у популярній комедії 1959 року «Модельний чоловік», яка досягла рекордних 1288 вистав. Він також знімався у фільмах «Чоловік у чорному деформі» (1960) та «Найбожевільніша машина у світі» (1975). Його робота охоплювала не лише Швейцарію, здобувши визнання в Німеччині завдяки його участі в серії фільмів «Дуду-Фільм». У 1957 році він заснував власний театральний турне, що ще більше закріпило його присутність у розважальній індустрії. У 1987 році він опублікував свою автобіографію «Вони мусили сховати мене… …і вони сховали! Спогади серйозного гумориста». Пізніше в своїй кар’єрі Родерер досяг значного успіху з п’єсою «Швейцарець на ім’я Ньоцлі» (1988), що призвело до продовження «Подвійний Ньоцлі» (1990). Протягом усього життя він отримав численні нагороди, зокрема Prix Walo як улюблений глядачами в 1983 та 1988 роках, а також Ehren-Prix Walo у 2006 році за життєві досягнення, а також премію швейцарського телебачення «Нагорода за життєву кар’єру» у 2010 році. Родерер пішов зі сцени в 1993 році. Він також займався політичною активністю, виступаючи проти вступу Швейцарії до ЄЕЗ у 1992 році. Вальтер Родерер помер 8 травня 2012 року в Ілнау, і згодом вулиця в цьому місті була названа на його честь. Його пам’ятають за внесок у швейцарську комедію та кіно.

Переглянути профіль

Підтверджено Не затверджені

Швейцарія

Гарді Гуттер

Гарді Гуттер, народилася 5 березня 1953 року в Альтаттені, Швейцарія, є багатогранною швейцарською артисткою, відомою як клоун-комік, авторка, акторка та виконавиця кабаре. У 1977 році вона закінчила Schauspiel-Akademie Zürich, де вивчала класичну акторську майстерність і театральну педагогіку, що свідчить про її ранню відданість драматичним мистецтвам. Її шлях зазнав значної зміни завдяки трирічній «Clownsgesellenzeit» (клоунській підготовці) у Centro di ricerca per il teatro (CRT) у Мілані, де навчалася у Маріо Гонсалеса, Нані Коломбайоні та Ферруччо Каїнеро. З 1981 року Гюттер розпочала широке концертне турне зі своїм «Клоунським Театром», давши понад 4000 виступів у 35 країнах на п’яти континентах. Телевізійні станції в 17 країнах записали її виступи. Особливо варто відзначити, що в 1991 році вона зіграла роль Гофнеррін (божевільної) у Палаті Федеральних зборів Швейцарського парламенту на честь 700-річного ювілею Швейцарії, роль, яка підкреслила її унікальне поєднання гумору та театральності. Вона також співавтором фестивальної п’єси в 1998 році, присвяченої 700-й річниці міста Альтаттен. Творча спадщина Гюттер не обмежується лише виступами на сцені; вона написала чотири дитячі книги «мамма mia!», три з яких проілюструвала Кетрін Луїс, та співавтором сценарію до фільму «Ганна та Роккі» (1993) стала. Вона також знялася у фільмі «Фата Моргана» (1989) і зіграла головну роль у документальному фільмі «Gardi – l'infinitude du jeu» (2012). Її внесок у швейцарський театр визнаний численними нагородами, зокрема Wilhelmshavener Knurrhahn (1987), Hans Reinhart-Ring (1990), Prix Walo за виставу «WANDERFUL» у 2014 році та двадцять дві інші мистецькі нагороди. У 2015 році вона стала членом Академії дурнів, яку очолює Слава Полюнін. Зараз вона проживає в Італійській Швейцарії та продовжує захоплювати аудиторію виступами та семінарами в установах, таких як Цюрихська академія мистецтв (ZHdK).

Переглянути профіль

Підтверджено Не затверджені

Туреччина

Головна

Seyfi Dursunoğlu відомий як шоумен, комедія, драпір, співачка, kantocu і сервер в Туреччині. Завдяки розважальним програмам, що веде мовлення з 1970-х до 2010 року, телевізори стали визнаною розважальною цифрою.

Переглянути профіль

Підтверджено Не затверджені

Швейцарія

Мусс Буланже

Мус Буланже, справжнє ім'я Берта Софі Нейєншвандер, народилася 3 листопада 1926 року в Бонкурі, Швейцарія, та померла 16 січня 2023 року в Пайєрні. Дитинство пройшло поблизу французького кордону, і вона зазнала впливу різних діалектів у своїй родині. Закінчивши середню освіту в кантональній школі в Поррентруї з комерційним дипломом, вона згодом вивчала театр в École sociale de musique в Женеві. Це відбулося після періоду роботи нянею в Кембриджі, що розбудило її захоплення музеями та п'єсами Шекспіра. Вона працювала трилінгвальною секретаркою в Б’єлі перед тим, як розпочала кар’єру в мистецтві. Артистичний шлях Буланже розпочався з акторських занять та постановки п’єси Чехова у 1953 році. У 1953 році вона познайомилася з П’єром Буланже, на якого вийшла заміж у 1955 році. Разом вони розпочали плідну співпрацю, створюючи численні радіопрограми з 1956 по 1978 рік, часто під назвою «Les Marchands d'images». У 1961 році вони присвятили епізод своєї програми болгарській літературі та співпрацювали з Centre dramatique national у Ліоні, Франція, над проєктом «Poésie dans les quartiers», починаючи з 1973 року. Їхня робота включала гастролі з Хосе Аспіазу та його дочкою Лупе з 1971 по 1974 рік. Буланже також опублікувала кілька творів, зокрема & Tendre pays (1967), Reflets (1973) та Ce qui reste du jour (1975), черпаючи натхнення у поетів-сюрреалістів, таких як Поль Елюар. Після смерті П’єра Буланже в 1978 році Мус Буланже продовжила свою кар’єру. Після виходу на пенсію вона раніше працювала журналісткою культури для Westschweizer Radio та брала участь як член літературного журі Société jurassienne d'émulation. Вона з’являлася в програмі Madame TV у 1969 році та була знята в документальному фільмі Plans-fixes у 2000 році. У 1975 році вона випустила альбом Berceuse pour une maman , написавши французькі тексти пісень. Буланже обіймала різні посади, зокрема була президентом Schweizerischen Schriftstellerverband (SSV) з 1978 по 1982 рік. У 1997 році вона отримала Prix des écrivains vaudois, і її спадок продовжується через Literaturpreis Mousse Boulanger, засновану Association vaudoise des écrivains (AVE) та вперше вручену в 2023 році.

Переглянути профіль

Підтверджено Не затверджені

Румунія

Міреса Бадя

Mircea Radu Badea se descrie ca un satirist politic român cu orientări libertarian-conservatoare de dreapta, prezentator TV, критик al mass‐media, персональний радіофонічний актор ocazional. Este recunoscut în спеціальна пентру că conduce emisiunea "Людина gura presei", не програма dedicat analizei șrilor de zi, difuzat pe anena 3.

Переглянути профіль

Підтверджено Не затверджені

Швейцарія

Рудольф Бернхард

Рудольф Бернхард, також відомий як Рудольф Бернхард Конрат, був швейцарський комікс виконавець, який працював в радіо, на сцені і в кіно, найчастіше з'являються у виробництві, виготовлених в Швейцарії—Німці. Він створив Бернархард-Татер Зюрич у 1941 році.

Переглянути профіль

Підтверджено Не затверджені

Швейцарія

Урсула Сепарпа

Урсула Схеппі, також написана Урсула Шуппі, працює в Швейцарії як комедія, радіоведуча та акторка для театру, кіно та голосоверної роботи, в основному, виступаючи в швейцарсько-німецьких сценах і надаючи наративи для дитячих книг.

Переглянути профіль

Підтверджено Не затверджені

Швейцарія

Ян Ламб'єль

Ян Ламбель, народився 15 березня 1973 року в Заксоні, Вале, є швейцарським коміком, імітатором та артистом музичного театру з Морже. Він розпочав свою кар'єру в розважальній сфері у віці 24 років, спочатку працюючи сантехніком, перш ніж перейти до виступів. До цього, у 1989 році, він заснував танцювальний гурт, де співав та грав на барабанах. Ранній талант Ламбеля був визнаний, коли він виграв золоту медаль за спів у Сеґньєлеґ'є в 1994 році. У 1997 році він перейшов до комедії, що стало значною зміною в його мистецькій стежці. Він розповідає про свою любов до Морже та свої улюблені заняття, демонструючи зв'язок зі своїми швейцарськими коренями. Комічний стиль Ламбіеля часто досліджує нюанси франкофонії. Як частина шоу 'Les 4 Sans Voix', де виступають імітатори з Бельгії, Швейцарії, Франції та Квебеку, він зосереджується на гуморі, що випливає з відмінностей та подібностей у межах цієї культурної сфери. Він співпрацює з іншими членами 'Les 4 Sans Voix' понад десять років. Окрім цієї спільної роботи, Ламбіель веде щоденний гумористичний сегмент новин під назвою 'L’info trafiquée' на радіо LFM з 2016 року. Цей сегмент, який триває вже сім років, надає нешанобливий погляд на поточні події та виходить в ефір щодня о 7:50 ранку, також доступний у соціальних мережах. Він вміє імітувати понад 130 голосів. Це демонструє його універсальність як виконавця. Протягом своєї кар’єри Ян Ламбель створив значний обсяг робіт. Він приєднався до сатиричної програми «La Soupe» на Radio Suisse Romande у 2000 році, а його перший сольний виступ «Délits de Suisse» відбувся у 2004 році. Станом на 2024 рік він має на своєму рахунку одинадцять сольних шоу, включно з «Connecté», яке цього року було презентовано з іммерсивним KUBUS та LED-екранами. Він виступав зі своїм шоу «Zapping» у Квебеку на фестивалі Grand Rire у 2012 році. Прихильність Ламбеля до місцевої кар’єри очевидна; він вирішив будувати своє мистецьке життя у Швейцарії, а не прагнути слави в Парижі. Його відданість була відзначена нагородами, такими як Швейцарська театральна премія у 2009 році та Швейцарська премія гумору SSA у 2018 році за шоу «Nous». Зараз він завершує турне Театром du Pré aux Moines у Коссонаї.

Переглянути профіль