Dariusz Kamys є привітницею з Польщі, народився в 1963 році. Відомий для Робін Хоод - четвертий стрілок, д-р Джекілл і пан Хайде wg Wytwórni A'YOY, HRABI Duszkiem tak!.
Анджей Грабовський, народився 15 березня 1952 року в Хрзанові, Польща, — багатогранний артист, відомий як актор, співак і комік. Його шлях у мистецтво розпочався під час навчання з невеликою роллю в серіалі *Odejścia, powroty* у 1972 році. Він продовжив освіту в Державній вищій театральній школі в Кракові, закінчивши її у 1974 році після повторного проходження третього курсу. У цей час він також брав участь у кабаре «FIUT» Януша Ревінського та зіграв пана Требінського у телевізійній театральній постановці. Після закінчення навчання, Грабовський розпочав виступи на сцені Театру Юліуша Словацького в Кракові у 1974 році, знявшись у виставі Карикатури . Він продовжував розширювати свій театральний досвід, працюючи з ансамблем MW2 та беручи участь приблизно в 40 постановках для Телевізійного театру. Його ранні сценічні роботи включали виставу Вибачте, тут б’ють у 1976 році, за що він отримав нагороду на Каліських театральних зустрічах у 1977 році. Він також виступав з різними театрами, зокрема з Театром імені Л. Сольського в Тарнові та Сценою STU Театру в Кракові. Він продемонстрував свій драматичний діапазон у фільмах, таких як Відходи, повернення , а пізніше зіграв Стефана Сапегу у Капітал, або як заробити гроші в Польщі у 1989 році. Грабровскі здобув широке визнання та популярність, починаючи з 1999 року, завдяки своїй ролі Фердинанда Кієпського в телесеріалі Безнадійний світ , який продовжує показувати. Ця роль закріпила за ним статус комедійного ікони в Польщі. Він також знімався у фільмах, таких як День божевілля (2002), Кар’єра Нікосія Дизми (2002) та Пітбуль (2005). Його таланти виходять за межі акторства; він озвучував персонажів у фільмах, таких як Історія іграшок 3 та Курчачік , а також озвучив Бака Гдка в Курчачік Малий (2005) та Натаніеля у Зачарована (2007). У 2009 році він дебютував як студійний вокаліст, випустивши чотири альбоми. Він брав участь у програмах, таких як “З Грабровським по раю” та “Ніч Сильвестра 2003/2004” з кабаре Еліта. Зараз він виступає на сцені як "Шоу Анджея Грабровського", часто включаючи коментарі щодо поточних подій, і часто зображує персонажа горала. У 2007 році він отримав Медаль за заслуги перед культурою – Gloria Artis, а також був нагороджений золотою та срібною медаллю Gloria Artis.
Джеймс Крістіан Кіммель, відомий професійно як Джиммі Кіммель, — американський телеведучий і комік. Народився в Нью-Йорку 13 листопада 1967 року і має як американське, так і італійське громадянство. Його сім'я переїхала до Лас-Вегаса, штат Невада, коли йому було дев’ять років, а пізніше він відвідував школу Еда В. Він ненадовго навчався в Університеті Невади в Лас-Вегасі та Арізонському державному університеті, перш ніж розпочати кар'єру в розважальній індустрії. Кіммел розпочав свій професійний шлях, працюючи на радіо ще під час навчання у старшій школі. З 2013 по 2018 рік він працював над ранковою програмою Кевіна та Біна на KROQ-FM у Лос-Анджелесі як “Джиммі, спортивний гуру”, і одночасно був співведучим The Me and Him Show у Сіетлі. Його телевізірна кар’єра стартувала з ролей спільного ведучого Comedy Central’s The Man Show та Win Ben Stein's Money , за що він отримав премію Еммі за видатного ведучого ігрового шоу. Він також працював продюсером для таких шоу, як Crank Yankers , Sports Show with Norm Macdonald та The Andy Milonakis Show . Мати Кіммела має італійське походження, його дідусі та бабусі іммігрували з Іскія, Неаполь; він отримав італійське громадянство у 2025 році. Починаючи з 2003 року, Кіммел одночасно виступав ведучим та виконавчим продюсером шоу «Jimmy Kimmel Live!», що зробило його знаковою фігурою в нічному телебаченні та дало йому найдовший безперервний термін ведення серед сучасних американських ведучих. Він тричі був ведучим премії «Еммі» у прайм-тайм: 2012, 2016 та 2020 років; крім того, він чотири рази був ведучим премії «Оскар», що відбулося у 2017, 2018, 2023 та 2024 роках. Сімейні зв'язки також помітні в його роботі: його дядько, Френк Потенца, часто з’являвся в шоу «Jimmy Kimmel Live!» до своєї смерті у 2011 році, а його кузен Сал Іаконо працював сценаристом і коміком для шоу, тоді як його брат Джонатан знімає для нього.
Людвік Лавінський, народжений Людвіг Латайнер 19 червня 1887 року у Львові, був польським актором кіно та знаковою постаттю в польському театрі та кабаре. Він був сином дантиша Еміля Латайнера та Анни з Левинців. Його початкова освіта включала навчання юриспруденції у Львівській Академії та відвідування комерційної академії у Відні. Кар’єра Лавінського розпочалася з акторських занять у Романа Желязовського у Львові, що призвело до його дебюту на сцені у 1911 році в Муніципальному театрі Львова в ролі Пагатовича. Лавінський швидко здобув популярність у польській розважальній сфері. У 1911 році він спільно заснував літературний кабаре ‘Złoty Ul’ у Львові, а вже до 1913 року виступав у варшавських театрах 'Warszawskie Miniatury' та 'Dynasy'. З червня 1914 року він продовжив свою театральну роботу в Лодзі в театрі 'Bi-Ba-Bo'. У 1920-х роках він став одним з найпопулярніших варшавських акторів оглядів і кабаре, часто гастролюючи містами, такими як Перемишль, Станіславів, Радом, Краков та Закопане. Він також писав монологи та тексти для численних варшавських оглядів і кабаре, зокрема Театр Новості, Qui Pro Quo, Stańczyka та Cyrulik Warszawski. У 1925 році він заснував школу для артистів оперети та вар’єте разом із С. Навротом та В. Ястшембєцем. Кар'єра Лавінського охоплювала кілька десятиліть і включала різні складні обставини. Він знявся у тринадцяти фільмах між 1927 та 1956 роками, зокрема в таких картинах, як Усміх лозу та Земля обіцяна . Під час Другої світової війни він виступав з Львівським мініатюрним театром по всій РРСФСР, а пізніше – з театральними групами, прикріпленими до Польської армії в РРСФСР, на Близькому Сході та в Італії. Після війни він оселився в Лондоні, де був пов'язаний зі сценами 'Орел Білий' та 'Огніще'. Він написав театральні мемуари Купиłem (1958) та Ачколвіек (1962) і зробив численні записи для таких лейблів, як Beka та Parlophone. Він одружився з Анелею з Гандзліків у 1916 році, і вони мали двох синів; вони відсвяткували свою золоту весільну річницю в Лондоні в січні 1966 року. Лавінському було присвоєно звання почесного члена ЗАСП у 1965 році, а його 60-річна творча діяльність відбулася в Лондоні в 1969 році. Він помер 15 вересня 1971 року в Лондоні.
Він розпочав свою комедійну кар'єру у 2006 році у віці 22 років. Раннє визнання прийшло, коли він взяв участь у конкурсі талантів Quatsch Comedy Club у Берліні, дійшовши до фіналу та посіли другим місцем. Цей успіх призвів до регулярного виступу в клубі, який він вважає своєю родиною. Його перші виступи привернули увагу, включно з появою в німецькому телешоу 'Show Comedy Rekruten', хоча цей епізод так і не був показаний через технічні проблеми. Після цього Кнацкі Деузер підписав його як менеджера та запросив виступити на своєму шоу 'Nightwash'. Комедія Фіса характеризується готовністю торкатися делікатних тем та кидати виклик усталеним нормам. Він описує свій підхід як відмову від "Комедії добробуту" і часто жартує над широким спектром груп, включаючи поляків, німців, ісламістів, політиків і знаменитостей, часто залучаючи до гумору й себе. Його виступи на "Tv total" Стефана Рааба значно підвищили його популярність; один з них переглянули мільйон глядачів. Він не любить політичної коректності та представляє образ, сформований досвідом у Німеччині, який не завжди знаходить відгук у польської аудиторії. Він також виступає зі стендап-комедією, досліджуючи різні теми з провокативним відтінком. Окрім телевізійних виступів, Фіса показували в польських програмах, таких як 'Dzień Dobry TVN', 'TVP Info' та 'Wiadomości TVP'. Його унікальну особистість далі досліджують скетчі Войцеха Олещака, де він змальовує стереотипного польського чоловіка. Складний період між 2013 та 2014 роками призвів до проблеми з алкогольною залежністю, включно з інцидентом на сцені в Равенсбурзі. Цікаво, що життя Фіса не обмежується сценою; зараз він мешкає з козою на ім’я Зубрівка, ділиться з нею їжею з одного тарілки та спить на сіні, попиваючи пиво з трьоха. Його часто зображують як безладного або неохайного, а його мова відзначається частим використанням коми на літері 'K'. Відео під назвою "Polens next Top Model by Marek Fis" ще більше демонструє його нетрадиційний підхід до комедії.
Польський актор, комік та іноді кінорежисер Мачей Стухр народився у Кракові 1975 року. Його родина має міцне мистецьке коріння; його батько – актор Єжи Стухр, а мати – скрипалька Барбара Коска, і у нього є молодша сестра Маріанна, народжена 1982 року. Його предки прибули до Кракова з Нижньої Австрії у 1879 році. Спочатку він здобув визнання завдяки інтелектуальним та мистецьким кабаре-виступам. Формальна освіта Штруха включає ступінь психолога з Яґеллонського університету в 1999 році та навчання у Національній академії театрального мистецтва в Кракові, закінчене в 2003 році. Він також завершив докторські студії в Національній академії театрального мистецтва ім. Олександра Зельверовича у Варшаві в 2019 році. Дебютував як актор у 1988 році у фільмі Кшиштофа Кєсьльовського *Декалог X*, зігравши Пьотра. На початкових етапах професійного життя Штрух брав участь у кабаре-шоу, зокрема з Kabaret Artura I, і також допомагав заснувати кабаре Po Żarcie, для якого переважно створював контент. Він відомий імітаціями польських акторів, таких як Густав Голубек. Фільмографія Штруха є надзвичайно широкою, включаючи ролі у фільмах Chłopaki nie płaczą , Poranek kojota , 33 sceny z życia , Listy do M. , Pokłosie , Obława , Planeta singli , Czerwony kapitan та Sala samobójców . Він також знімається в телесеріалах, таких як Glina , Bez tajemnic , Belfer , Diagnoza та Szadź . З 2008 року він є членом Нового театру, співпрацюючи з режисером Кшиштофом Варліковським над постановками, такими як Anioły w Ameryce та (A)pollonia . Він отримав численні нагороди протягом своєї кар’єри, включаючи Польську академічну нагороду за найкращу чоловічу роль у 2022 році, Польську кінонагороду за найкращу чоловічу роль у 2013 році за фільм Aftermath , та дві нагороди Eagles за головні ролі у Pokłosie та Powrót do tamtych dni . Він отримав премію Збіґнєва Цибульського у 2008 році та знову за свою роль у 33 sceny z życia . Йому також було присвоєно звання Майстра польської мови, Золотий хрест заслуг та Срібну медаль. Окрім акторства, Штрух відомий своїми ролями озвучування, зокрема Кузко у The Emperor's New Groove , Гектора Рівери у Coco та Тімона у The Lion King . Він отримав нагороду KÅAP за найкращу озвучку в диснеївських фільмах у 2005 році за свою роботу над Chicken Little .
Ольґєрд Лукашевич — польський актор кіно, народжений 7 вересня 1946 року в Хоржуві. Він закінчив середню освіту у VII Загальноосвітній школі в Катовіцах, а згодом навчався в Академії театрального мистецтва Людвіка Сольського в Кракові, де закінчив навчання у 1969 році. Після цього з 1968 по 1970 рік виступав у Театрі Розмотостей у Кракові. Лукашевич бере участь у широкому спектрі виконавських мистецтв, знімаючись у театрі, телебаченні та кіно. Кар'єра Лукашевича охоплює великий обсяг робіт; він знявся у понад 60 фільмах з 1969 року. Ранні ролі включають Габріеля Басісту у Сіль Чорної Землі (1970) та Яся у Перлину в Короні (1972). Інші помітні ролі у кіно включають роль Фантома у Весіллі (1972), Зиґмунта Щербича у Історія Гріха (1977) та Альберта Старського у Сексмісії (1984). Він також з'явився як Анджей у Короткий фільм про вбивство (1988). Його робота охоплювала дубляж, зокрема озвучення Роба Роя Макґреґора у анімаційному фільмі 1995 року Роб Рой та Сенфорда "Клешні" Сколекса у анімаційному фільмі 1999 року Інспектор Ґаджет . Кар’єра Луказєвича включала значні періоди роботи за кордоном. Він жив і працював у Відні з 1988 по 1996 рік, виступаючи постійним актором у Боннському міському театрі протягом двох сезонів. Повернувшись до Польщі, він став актором Національного театру (1997–2001) і в 1997 році його відбиток руки було розміщено на Алеї зірок на фестивалі в Мєжздроє. З 2002 по 2005 рік, а потім знову з 2011 року до 15 квітня 2018 року він обіймав посаду Президента Польської спілки акторів сцени (Związek Artystów Scen Polskich). Луказєвич є частиною трупи Польського театру з 2003 року. Він також брав участь у культурній та соціальній діяльності, зокрема заснував Фонд «Мої громадяни Європейського Союзу» у 2017 році та підтримав президентську кампанію Леха Качинського у 2005 році. Одружений з акторкою Гражиною Марцек і має двійного брата, Єржея, який працює кінооператором і режисером. Луказєвич отримав кілька нагород, зокрема Орден Відродження Польщі, Хрест заслуг (Польща) та Хрест офіцера Ордена заслуг Федеральної Республіки Німеччини.
Цезарій Пазура, народився 13 червня 1962 року в Томашові Мазовецькому, — польський актор, широко відомий своїми комедійними ролями. Він закінчив Варшавську кіношколу Леона Шилера у Лодзі в 1986 році та також відвідував Постсередню школу гастрономії. Його кар’єра розпочалася з ролі Пуми у фільмі Чорні стопи в 1986 році, після чого він знявся в телесеріалах, таких як Прикордонний вогонь з 1988 по 1991 рік. Він є братом колеги актора Радослава Пазури. Популярність Пазури значно зросла завдяки ролі Едварда В’ядерного у фільмі 1991 року Кроль , за який він отримав Золотого Лева на 16-му Польському кінофестивалі в Гдині. Протягом своєї кар'єри він співпрацював з численними режисерами, зокрема Мареком Котерським, Владіславом Пасіковським та Юліушем Махульським. Його фільмографія є розгалуженою, включаючи участь у таких фільмах, як Хлопці не плачуть , Кар’єра Нікосія Дизми , Польська смерть , Тато , Кілер , Сара , Щасливого Нового Йорку , Штос , Кілерів 2-ох , E=mc² , Show , Штос 2 , Пітбуль. Останній пес та Моя чудова Ванда . Він також знімався у ситкомі 13 відділення з 1997 по 2000 рік, а нещодавно – у серіалі Netflix 'Sexify' (2021) та серіалі TVN 'Таємниця професії' (2021). Окрім акторської діяльності, Пазура працює стендап-коміком та є надзвичайно плідним актором озвучування. Він надав свій голос для численних дубльованих фільмів, зокрема зігравши Бродягу у Красуня і бродяга , Сіда в серії фільмів Епоха льоду , Нумеробіса у Астерікс та Обелікс: Місія Клеопатра , Страх у Внутрішній світ 1 та 2 та Оскара у Шарк Тейл . Він також озвучував Рожевого Пана в різних комп’ютерних іграх. У 1999 році він випустив стереоплатівку під назвою Плита стереофонічна . Його виступи охоплюють театральні постановки у Варшаві, зокрема Театр Охоти, Scena Prezentacje та Театр 6. piętro з 2012 року. Пазура отримав кілька нагород протягом своєї кар’єри, включаючи Золотих левів, Золотих качок, Telecamera та Świra, а також антинагороду Węż. Він продовжує активно працювати в індустрії розваг, знімаючись у серіалах, таких як 'Ślepnąc od świateł' (2018) та третій частині серії фільмів Psy (2020), і веде YouTube-канал із понад 400 000 підписників станом на 2017 рік.
Роберто Ремігіо Беніньї, народився 27 жовтня 1952 року в Кастільйоні Фійорентіно, є італійським актором, коміком, сценаристом, кінорежисером, виконавцем кабаре, співавтором пісень та актором. Його батьками були фермери Луїджі Беніньї та Ізоліна Папіні, а згодом у 1958 році він переїхав зі своєю сім’єю до Прато. У нього троє сестер: Бруна, Альбертина та Анна. Беніньї розпочав свою кар'єру як виконавець театральних монологів з іронічною та зухвалою комедією. Він дебютував на сцені в грудні 1971 року в Театрі Метастазіо в Прато, виконуючи Il re nudo . Протягом 1970-х років він співпрацював з Марко Мессері та виступав з Лучією Полі в трупі Beat '72. Джузеппе Бертолуччі написав для нього монолог Cioni Mario у 1975 році, який здобув великий успіх; цей персонаж, тосканський фермер, є здебільшого автобіографічним. Він здобув популярність завдяки виступам по телебаченню, зокрема в серіалі Onda Libera на Rai 2 та L'altra domenica (1976–1979). Він також написав Berlinguer, I Love You у 1977 році, що ознаменувало його акторський дебют. Творчість Беніньї охоплювала різні форми розваг. Він зняв антологічний фільм *Ту мі турбі* у 1983 році, де його дружина Ніколетта Браскі дебютувала як акторка і знялася в більшості фільмів, знятих ним. Він з’явився в кількох фільмах відомих режисерів, зокрема у *Голосі Місяця* Федеріко Фелліні (1990), *Вниз за законом* Джима Джармуша (1986), *Ніч на Землі* (1991) та *Кава і цигарки* (2003), а також у *Сину Рожевого Пана* Блейка Едвардса (1993). Найбільш відомий він завдяки фільму *Життя прекрасне* (1997), за який отримав премії «Оскар» як найкращий актор і найкращий фільм на іноземній мові. Жодна інша людина ніколи не отримувала премію «Оскар» як найкращий актор спеціально за зображення ролі у фільмі, який спочатку не був знятий англійською мовою. Його роботи час від часу піддавалися цензурі, наприклад, коли його було оштрафовано за те, що він назвав Папу Римського Івана Павла II «Войтиляччо» в прямому ефірі телебачення. Він зіграв у *Не лишається нічого, окрім сліз* (1984) з Массімо Троісі та нещодавно з’явився у фільмі Маттео Гарроне *Піноккіо* (2019) і у *В Рим з любов’ю* Вуді Аллена (2012). У 2021 році він отримав Золотого Лева за життєві досягнення на Венеційському кінофестивалі.
Символ відомий публіці, як Тото був народився з реального імені Антоніо Гріфос Флавіо Анжело Дука Comne Porfirogenito Gagliardi De Curtis di Bisanzio; в його житті він провів ролі актора, cabarettist, автора комедії, поета, письменника музичних текстів, сценариста і philanthropist, всі операції в Італії.
Томми Тіранна, ірландський комендант, актор і письменник, троянда в полум'я через його стенд-ап роботу, що відбувся The Tommy Tiernan Show з 2017 року і зобразив Геррі в серії Деррі Дівчата між 2018 і 2022.
Ян Антоній Кобушевський, народився 19 квітня 1934 року у Варшаві, був польським актором і коміком. Він здобував освіту в старшій школі Адама Міцкевича, закінчивши її у 1951 році, а згодом відвідував Національну академію театрального мистецтва у Варшаві. Після невдалої спроби спочатку він був прийнятий до академії через рік. Його кар’єра розпочалася з невеликої ролі у воєнній драмі Godziny nadziei у 1955 році. Він рано проявив багатогранність, виступаючи в різних драматичних ролях у класичних п’єсах. Театральна подорож Кобушевського включала співпрацю з кількома відомими варшавськими театрами. Він виступав у Театрі Молодої Варшави з 1956 по 1957 рік, потім у Театрі Класичному (1957-1958) та Театрі Польському (1958-1964). З 1964 по 1969 рік він був пов’язаний з Театром Великим. Варто зазначити, що в 1963 році він спільно вів першу сатиричну телепередачу Вєлокропек разом із Яном Коціняком, що стало значним кроком у комедію. Він також зіграв головну роль у першому польському телесеріалі Барбара і Ян . Протягом своєї кар’єри він з’явився приблизно в 2000 телепрограм та десятках фільмів, співпрацюючи з кінорежисерами, такими як Станіслав Барей, над фільмами Пошуки, шукається , Немає троянди без вогню та Брюнет ввечері . Він також створив кілька театральних ролей, зокрема Лаккі у В очікуванні Ґодо та Бьонделло у Укрощении непокірної . З 1976 року до своєї смерті 28 вересня 2019 року Кобушевський був невід’ємною частиною Театру Квадрат у Варшаві. Його комедійні таланти виходили за межі телебачення та театру; він озвучував персонажів у відеоіграх, таких як Baldur's Gate (1999) та Baldur's Gate II (2001), і розповідав програми, як-от O dwóch takich, co ukradli księżyc та Przygód kilka wróbla Ćwirka . Він також озвучував дідуся Яцека Марії Пошепшинського в радіовиставі Rodzina Poszepszyńskich . Кобушевський отримав численні нагороди протягом своєї кар’єри, включаючи Орден Відродження Польщі, Золотий Хрест Заслуг та Медаль за тривале подружнє життя. У 2012 році він був нагороджений Командорським хрестом з зіркою Ордена Відродження Польщі за його внесок у польську культуру. Його пам’ятають за його велику кількість робіт та значну роль у формуванні польського комедійного розваги.
Албанія
Вірменія
Аргентина
Австрія
Австралія
Азербайджан
Бельгія
Болгарія
Бенін
Бразилія
Канада
Швейцарія
Чилі
Камерун
Китай
Колумбія
Чехія
Німеччина
Данія
Домініканська Республіка
Алжир
Естонія
Єгипет
Іспанія
Фінляндія
Франція
Великобританія
Гана
Греція
Гватемала
Угорщина
Індонезія
Ірландія
Ізраїль
Індія
Ірак
Іран
Італія
Ямайка
Японія
Кенія
Корея, Південь
Казахстан
Ліван
Латвія
Марокко
М'янма
Мальта
Малаві
Мексика
Малайзія
Нігерія
Нікарагуа
Нідерланди
Норвегія
Непал
Нова Зеландія
Перу
Філіппіни
Пакистан
Польща
Португалія
Катар
Румунія
Сербія
Росія
Саудівська Аравія
Швеція
Словенія
Словаччина
Таїланд
Туніс
Туреччина
Тайвань
Україна
Уганда
Сполучені Штати
Уругвай
Узбекистан
В'єтнам
Південна Африка
