Оділь Версуа

Оділь Версоа, народжена Етьєннетт де Полякофф 15 червня 1930 року в XV окрузі Парижа, була французькою акторкою. Вона померла 23 червня 1980 року в Парижі від раку у віці 50 років. Її батьки, Володимир де Полякофф та Міліца Енвальд, були російськими емігрантами, які втекли після революції 1917 року; її батько був оперним співаком, а мати – балериною. Вона була похована на російському кладовищі Сен-Женев’єв-де-Буа.

Таня Байдарова, згодом відома як Версоа, розпочала професійну діяльність у мистецтві в юному віці, спочатку спробувавши нетривалу кар'єру балерини як «petit rat» у Корпус балету Паризької опери. У вісімнадцять років вона перейшла до акторської гри, дебютувавши у кіно у фільмі «Останні канікули» (1948) разом із Роже Ленартом. Її ранні ролі включали участь у таких фільмах, як «Літня гроза» (1949) з її сестрою Катериною та «У блакить» (1950). З 1948 по 1980 рік Версоа знялася в цілому у 47 фільмах і телепрограмах.

Вона знімалася у фільмах, таких як «Синій потяг зупиняється 13 разів» (1966) та «Жінка з замку-трумпета» (1974). Її виступи на телебаченні включали ролі в серіалах, таких як «Інспектор Леклерк розслідує» (1962), «Хліб для сім’ї» (1964) та її останню роль у «Жульєн Фонтен, прокурор» (1980). Вона також виступала на французьких, бельгійських, швейцарських та Північноафриканських сценах. Її фільмографія включає «Бель Амур» (1951) та «Відкрита могила» (1956). Вона двічі була одружена: вперше з Жаком Рене Дакміном у 1951 році, розлучившись наступного року, а пізніше з графом Франсуа Рейньє Амбруа Анрі Поццо ді Борго у 1953 році, від якого мала чотирьох дітей.